Іноземний банківський капітал в Україні

Дата добавления: 05 Декабря 2011 в 01:22
Автор: y*************@mail.ru
Тип работы: статья
Скачать полностью (18.49 Кб)
Работа содержит 1 файл
Скачать  Открыть 

ІНОЗЕМНИЙ БАНКІВСЬКИЙ КАПІТАЛ В УКРАЇНІ.docx

  —  20.83 Кб

ІНОЗЕМНИЙ БАНКІВСЬКИЙ КАПІТАЛ  В УКРАЇНІ

У період економічного зростання відбувався активний приплив іноземного капіталу до банківської системи України. Цей процес несе в собі як вигоди, так і потенційні ризики, які й далися взнаки під час економічної кризи 2008-2009 рр. Сьогодні Україні потрібна раціональна стратегія державного регулювання присутності іноземного капіталу в банківському секторі. Такого висновку дійшли учасники круглого столу «Іноземний банківський капітал в Україні: співвідношення вигод та ризиків», організованого Національним інститутом стратегічних досліджень при Президентові України (НІСД), Комітетом ВРУ з питань фінансів, банківської діяльності, податкової та митної політики, а також Асоціацією українських банків (АУБ).

ПОТРЕБА НОВОЇ СТРАТЕГІЇ. Продовження дискусії, розпочатої наприкінці 2010 р. в рамках презентації Аналітичної записки  Асоціації «Уроки банківської кризи 2008-2009 рр. і шляхи стратегічної трансформації  банківської галузі України», також  було ініційовано Асоціацією.

Президент АУБ Олександр СУГОНЯКО зазначив, що із самого початку стратегія іноземних  банків у нашій країні полягала в  експансії в сфері споживчого та іпотечного кредитування. Їхні кредитні ресурси спрямовувалися на кредитування споживчого імпорту й придбання  нерухомості та землі.

Прихід  банків з іноземним капіталом  має свій позитив і це – впровадження новітніх банківських технологій та продуктів, надійність за рахунок ресурсів материнських банків, легальні методи роботи, краща прозорість власності  та балансів тощо.

З іншого боку, слід зазначити, що помилкова  стратегія приходу цього капіталу в банківську галузь України призвела до негативних наслідків як для самих  іноземних фінустанов, так і для  економіки та населення нашої  країни. Серед таких наслідків  у період кризи слід назвати високі валютні ризики українських позичальників, масштабне кредитування споживчого імпорту, що спричинило глибоку деформацію торговельного балансу, девальвацію гривні, пригнічення українського виробника тощо.

Отже, на думку пана Сугоняки, існуюча модель присутності іноземного капіталу в  банківській сфері України потребує суттєвої корекції та нового регулювання з метою використання його потенціалу для розвитку нашої економіки.

АУБ пропонує уряду розробити оптимальну довгострокову  модель розвитку національної банківської  системи та участі в економіці  іноземного банківського капіталу. У  такій стратегії Асоціація вважає за доцільне передбачити:

– законодавче  визначення завдань банківської  галузі України, виходячи з потреб вітчизняної  економіки;

– розробку механізмів поетапного зменшення доларизації  економіки, заборону на кредитування в  іноземній валюті населення й  підприємств, які не мають валютних доходів (крім потреб на лікування та навчання за кордоном);

– спрямування, у тому числі через механізми  регулювання та нагляду, мобілізованих  банками фінансових ресурсів на потреби  внутрішнього виробництва та ринку, зменшення критичної залежності від зовнішніх чинників;

– законодавче  обмеження рівня валового зовнішнього  боргу України, у тому числі державного;

– створення  інфраструктури ринку проблемних активів;

– перехід  системи банківського регулювання  до зростання ролі якісних, а не кількісних показників у процесі нагляду, зокрема  шляхом більш активного використання показників адекватності банківського капіталу;

– забезпечення державою рівних конкурентних умов для  всіх учасників фінансового ринку.

Голова  правління «Райффайзен Банк Аваль» Володимир ЛАВРЕНЧУК зазначив, що не можна відокремлювати банки з  українським та іноземним капіталом, а доцільніше виділяти ті фінустанови, які працюють відкрито, прозоро та ефективно. При цьому вітчизняні банки, в яких основними власниками є іноземні інвестори, недоцільно вважати неукраїнськими. Адже вони зареєстровані в нашій країні, у них працює український менеджмент.

Пан Лавренчук  також вважає, що причини кризи  не слід звужувати лише до фінансового  сектора, а також наявності в  банківській системі України  іноземного капіталу. Саме ці банки  стали певним стабілізатором, оскільки під час кризи іноземні інвестори  здійснили для їхньої підтримки  значні фінансові вливання.

Обмеження частки іноземного капіталу в банківській  системі України є недоцільним  через те, що фактор наявності в  нашій країні великих потужних банків з іноземним капіталом сприяє інтенсивному розвитку фінансової системи, підвищенню конкуренції в цій  сфері та розвитку економіки в  цілому.

ПЕРЕВАГИ  ТА РИЗИКИ. Активне розширення присутності  іноземного капіталу в банківському секторі України відбувалося  з початку минулого десятиліття, нагадав завідувач сектора грошово-фінансової стратегії відділу економічної  стратегії НІСД Олексій МОЛДОВАН. Ключовими чинниками, які обумовили  підвищений інтерес іноземних інвесторів, стали лібералізація доступу  до українського фінансового ринку, що було однією з вимог у процесі  вступу країни до СОТ, та стабільна  позитивна економічна динаміка в 2000-2008 рр., яка супроводжувалася зростанням доходів населення та прибутків  підприємств.

Процес  входження іноземних інвесторів супроводжувався відчутним зниженням  ставок за кредитами, збільшенням терміну  останніх, поліпшенням якості обслуговування клієнтів банків. Основними формами проникнення іноземного банківського капіталу на фінансовий ринок України є створення філії чи представництва, відкриття власного дочірнього банку, партнерство з місцевим банком або придбання працюючого банку.

Кількість банків з іноземним капіталом  постійно зростає: якщо на початку 2007 р. їх було 35 (у тому числі 13 банків зі 100%-им іноземним капіталом), то на початку 2011 р. – 55 банків (у тому числі 20 банків зі 100%-им іноземним капіталом).

Нині  в банківській системі України  є капітал з різних країн. Найбільша  частка (19%) належить російському, 14% –  це капітал з Кіпру, 12% – з Нідерландів, 9% – з Австрії, 8% – з Німеччини, 7% – з Франції. Така диверсифікація є своєрідним запобіжним заходом  щодо монополізації ринку, що є позитивним фактором для розвитку ринку, зниження кредитних ставок та поліпшення якості банківських послуг.

З часу лібералізації доступу до банківської  системи України важливим стало  збереження балансу між українським, російським та європейським капіталом. Іноземні інвестори з самого початку  мали різні завдання та стратегії  в нашій країні. Європейські капіталовкладники  бачили потенціал українського кредитного ринку (насамперед споживчого та роздрібного), тому вони скуповували українські банки  з розгалуженою мережею філій. Російські  банки приходили в Україну, як правило, слідом за російським промисловим  капіталом для обслуговування його фінансових потоків.

Однак наприкінці минулого десятиліття спостерігалася зміна стратегій: європейський капітал  почав співпрацювати з крупним  бізнесом, а російські банкіри з роздрібним банкінгом.

Фахівці стверджують, що процес входження іноземних  банків на вітчизняний ринок банківських  послуг має суперечливий характер. Серед позитивних наслідків слід назвати такі: загальне зміцнення  та підвищення ефективності функціонування банківської системи; стимулювання низки інституційних перетворень; розширення фінансової бази економічного розвитку через збільшення пропозиції кредитних ресурсів завдяки дешевим  зарубіжним позикам та залучення  коштів на триваліші терміни; зміна  співвідношення між інвестиціями та споживанням на користь останнього та усунення невідповідності щодо обсягів  заощаджень та інвестицій; позитивний вплив на фінансовий рахунок платіжного балансу та курс гривні; зміна структури та рівня ризиків в економіці тощо.

До того ж зазначені переваги зростаючої присутності іноземних банків у  вітчизняній економіці супроводжувалися ризиками та структурними дисбалансами, серед яких: перегрів економіки; менш значне, ніж очікувалося, зниження процентних ставок та здешевлення банківських  послуг; посилення доларизації вітчизняної  економіки; негативний вплив на стан рахунку поточних операцій платіжного балансу; посилення у громадян психологічної  схильності до споживання в кредит; посилення конкуренції, що витиснула  українські банки з прибуткових  сегментів банківських послуг (ринку  споживчого кредитування та великих  корпоративних клієнтів) у ризиковані сектори.

Як наголосив  О. Молдован, іноземні банки концентрують зусилля на досягненні своїх цілей, що не завжди співпадає з пріоритетами економічного розвитку нашої країни. Враховуючи останні кризові тенденції, коли великі транснаціональні банківські групи (ТБГ) переходять під контроль уряду, політика українських банків з іноземним капіталом відображатиме інтереси не стільки окремих ТБГ, скільки урядів держав.

Слід  зазначити, що в 2007 р. Міністерством  економіки було затверджено Методику розрахунку рівня економічної безпеки  України. Відповідно до неї з початку 2011 р. показник проникнення іноземного капіталу у вітчизняний банківський  сектор перевищив граничну межу. За такої ситуації існує ризик, що вектори  розвитку банківської галузі не визначатимуться національною економічною політикою та стратегічними інтересами розвитку держави, а залежатимуть винятково від зовнішніх факторів впливу, що може загрожувати економічній безпеці нашої країни.

Крім  того, експерти вважають, що в умовах обмеженості внутрішніх джерел фінансування української економіки нераціонально  втрачати можливість використання ресурсів іноземних банків. Тому Україні потрібна стратегія державного регулювання  присутності іноземного капіталу в  банківському секторі. Ця стратегія полягає в тому, щоб максимально інтегрувати банки з іноземним капіталом в українську економіку, орієнтуючи їх на сприяння втіленню національних пріоритетів.

Невід’ємною складовою цього процесу є  створення умов для добросовісної  конкуренції на українському ринку банківських послуг та зміцнення конкурентоспроможності банків з вітчизняним капіталом.

Важливою  є тактика оздоровлення та зміцнення  банківської системи шляхом: звільнення від проблемних активів і реструктуризації проблемних банків; підвищення прозорості та жорсткості процедури банкрутства; удосконалення норм пруденційного нагляду за позабалансовою діяльністю банків, їх інвестиційною та посередницькою діяльністю з цінними паперами; розширення ресурсної бази вітчизняної фінансової системи за рахунок використання незадіяних джерел фінансових ресурсів на цілі капіталізації, кредитування, підтримання ліквідності банківської системи; розвитку всіх сегментів фінансового ринку для розширення можливостей інвестування в фінансові інструменти банківського сектора коштів бюджетних фондів та пенсійних накопичень тощо.

СВІТОВИЙ  ДОСВІД. Як зазначається в аналітичній  доповіді, підготовленій фахівцями  НІСД, перманентне прагнення до подальшого розширення та посилення економічного впливу є об’єктивною закономірністю розвитку транснаціонального капіталу. Причому в даному аспекті банківський  капітал традиційно є одним із найагресивніших, він значно динамічніший та гнучкіший за промисловий капітал, здатен оперативно пересуватися між  країнами, обираючи для себе найбільш сприятливі умови.

Процес  транснаціоналізації банківського капіталу характеризується пересуванням значної частини активів банків за кордон, базуванням за межами країни банківських послуг, налагодженням  довгострокових зв’язків із промисловими компаніями за кордоном, а також  передачею інформації, нових технологій та досвіду ведення банківської  справи.

Цей процес відчутно прискорився з 90-х років  ХХ ст., що було обумовлено взаємною зацікавленістю всіх сторін. Так, банки розвинених країн через надлишок ліквідності  шукали нові ринки для розширення діяльності, а економіки країн, що розвиваються, відчували гострий  дефіцит фінансових ресурсів.

Створенню потужних банківських груп сприяли  лібералізація доступу іноземних  банків на місцеві фінансові ринки, а також зниження регуляторних норм, які обмежували рух капіталу, що дало змогу потужним банкам порівняно  легко входити в нові країни. Як результат у світі виникли  потужні географічно розгалужені транснаціональні банківські групи з материнською компанією в одній з розвинених країн.

У сучасному  світі можна виділити три групи  країн залежно від глибини  проникнення іноземного капіталу в  банківський сектор. Перша група  складається з розвинених країн, у фінансових системах яких майже  немає іноземних банків. Наприклад, у США, Німеччині, Швейцарії, Японії частка активів іноземних банків не перевищує 5-8%.

До другої групи належать країни, в яких існує  практично повний іноземний контроль над банківським сектором, зокрема  – Непал, Бахрейн, Йорданія, Нова Зеландія. До третьої групи входять країни, де рівень присутності іноземних  банків коливається від 15 до 80% активів  банківської системи. Це в основному  держави Центральної та Східної  Європи, у тому числі й Україна.

Прихід  іноземного капіталу в національні  банківські системи, особливо країн, економіка  яких розвивається, приніс їм такі вигоди, як збільшення ліквідності на внутрішньому фінансовому ринку, підвищення рівня  кредитування економіки, збільшення термінів кредитування, зменшення відсоткових  ставок, розширення спектру банківських  послуг та підвищення їхньої якості, підвищення міжнародного фінансового рейтингу країн та збільшення обсягів іноземних  інвестицій в їх економіки, поліпшення платіжного балансу.

Страницы:12следующая →
Описание работы
У період економічного зростання відбувався активний приплив іноземного капіталу до банківської системи України. Цей процес несе в собі як вигоди, так і потенційні ризики, які й далися взнаки під час економічної кризи 2008-2009 рр. Сьогодні Україні потрібна раціональна стратегія державного регулювання присутності іноземного капіталу в банківському секторі.
Содержание
содержание отсутствует