Антикризове управління в туризмі

В української туристичної сфери є лише два шляхи до подальшого перебігу подій. Саме у дійсний час відбувається той вирішальний момент, від якого залежить майбутнє українського туризму: чи стане туризм вагомим джерело надходжень до державного бюджету, чи залишиться на тому самому рівні, на якому він існував до сьогодні. Все це визначається тими орієнтирами, що будуть покладені в основу політики розвитку туризму. Таким чином, виникає альтернатива: робити акцент на іноземного споживача чи реанімувати внутрішній туристичний процес. У будь-якому разі в обох випадках потребує своєї негайної зміни до міжнародних вимог вітчизняний ринок туристичних послуг. Адже розвиток вітчизняної туристичної сфери неможливий без її зовнішньої інтеграції у світовий туристичний простір. 

Зрозуміло, що така постановка питання є досить умовною, однак на рівні концептуального обґрунтування програм на найближчу перспективу перевагу слід віддавати другому варіанту. Останнє не означає ігнорування міжнародного туризму, а акцентує на тому, щоб розвиватися за рахунок власних споживачів, і, лише маючи відповідну базу, прагнути максимізувати свої досягнення на світовому рівні. Отже, більш доцільним має бути визначено розвиток саме в’їзного та внутрішнього туризму, адже саме вони створюють додаткові робочі місця в країні та формують валютні надходження. 

Оцінюючи конкурентоспроможність країн на ринку міжнародного туризму, як правило, досліджують і враховують: стан політико-правової бази регулювання  сфери міжнародного туризму в  країні; тенденції бізнес-середовища та розвиток туристичної інфраструктури; ресурсний потенціал. У сукупності наявність і забезпечення окреслених умов є необхідними для розвитку та функціонування міжнародного туризму в країні. 

Аналіз поточного стану туристичної сфери в Україні дозволяє не тільки оцінити в реальному часі її конкурентоспроможність на міжнародному рівні, але й виявити ключові проблеми, що заважають реалізації наявного туристичного потенціалу у повній мірі. У даному контексті варто використовувати досвід європейських країн, де туристична сфера являється значним джерелом державних надходжень. 

Відзначимо, що регулювання діяльності в туристично-рекреаційній сфері в більшості країн відбувається при участі державного і приватного секторів. За даними ВТО, фонди 13 туристично-рекреаційних відомств, включаючи країни розвинутого туризму, такі, як Іспанія, Франція й Австрія, на 100 % поповнюються з державного бюджету. Національні туристичні адміністрації Нідерландів і Великобританії покривають свої видатки за державний рахунок на 64 % і 68 % відповідно. 

Серед основних, доцільно виділити такі типи допомоги держави туристичному сектору: субсидії, що допомагають вирішити проблеми готівки; пільгові позики, що дозволяють компенсувати розрив між  фіксованою та комерційною ставками; гарантування відносно позик і субсидій; податкові пільги, що надаються після  того, як реалізований проект починає приносити дохід. При цьому, уряд гарантує надання позики або репатріацію капіталу та прибутку, стежить за тим, щоб вищезгадані види заохочень були використані за призначенням, а проекти відповідали цілям, на які були виділені гроші. 

Досягнення сприятливого соціально-економічного впливу туризму  на суспільство є важливою стратегічною метою як розвинених держав, так  і країн, що розвиваються. Збільшити  економічні вигоди від туризму можна  різними методами, які вбудовуються в процес державного управління, завдяки  чому можна уникнути багатьох проблем. Одним з таких методів є зміцнення зв'язків між туризмом та іншими секторами економіки. 

Актуальним і перспективним  є подальше вивчення міжнародного досвіду  управління у сфері туризму, дослідження  ролі недержавного сектора, питання  сталого розвитку і механізмів стимулювання інноваційно-інвестиційної діяльності у сфері туризму у контексті  глобального розвитку сучасності. 

Висновок:

Висновки з проведеного дослідження. Розвиток туризму в Україні особливо актуальний, оскільки саме завдяки туризму Україна може поліпшити соціально-економічну ситуацію. Зважаючи на місце і роль туризму в житті суспільства, держава повинна проголосити його одним із пріоритетних напрямів розвитку національної культури та економіки. Україна має значні потенційні можливості динамічного розвитку туристичної індустрії й відповідної інтеграції у світовий туристичний простір. 3 урахуванням цього, уряд має сприяти створенню організаційно-правових та економічних засад становлення туризму як високорентабельної галузі економіки, сприяти залученню міжнародного досвіду.

Використана література:

1. Еміграція // Енциклопедія Українознавства. Т. 2.— Львів, 1993.- С. 629-637.
2. Загробська А.Ф. Організовані переселення в системі міграцій населення УРСР. — Київ, 1974.
3. ЗайончковскаяЖ.А. Новоселы в городах. — М., 1972.
4. Заславская Т.Н., Рыбаковский Л.Л. Процессы миграции и их регулирование в социалистическом обществе //Социологические исследования. — 1978. — № 1.
5. Козлов В.И. Динамика численности народов. — М., 1969.
6. Корель Л.В. Перемещения населения между городом и селом в условиях урбанизации. — Новосибирск, 1982.
7. Азаренкова Г.М. Фінансова криза як прояв неефективності управління фінансовими потоками/ Г. Азаренкова// Коммунальное хозяйство городов. – Научно-технический сборник. – 2002. – № 44. – С. 55 –60.
8. Бондар І.Р. Наслідки фінансової глобалізації для України/ Бондар І.Р.// Фінанси України. – 2009. – №8. – С. 68 – 75.
9. Журавель Ю. Чинники економічної кризи: методика дослідження та її прикладне застосування/ Ю. Журавель// Наука молода. – 2009. – №11. – С. 97 – 102.