Антикризове фінансове управління підприємством

• спад кон'юнктури в економіці в цілому;
• зменшення купівельної спроможності населення;
• значний рівень інфляції;
• нестабільність господарського та податкового законодавства;
• нестабільність фінансового та валютного ринків;
• посилення конкуренції в галузі;
• криза окремої галузі;
• сезонні коливання;
• посилення монополізму на ринку;
• дискримінація підприємства органами влади та управління;
• політична нестабільність у країні місцезнаходження підприємства або в країнах підприємств-постачальників сировини (споживачів продукції);
• конфлікти між засновниками (власниками).

Вплив зовнішніх факторів кризи, як правило, має стратегічний характер. Вони зумовлюють фінансову кризу  на підприємстві, якщо менеджмент помилково  або несвоєчасно реагує на них, тобто  якщо відсутня система раннього попередження та реагування, одним із завдань  якої є прогнозування банкрутства  чи така система функціонує недосконало.

Можна виділити велику кількість ендогенних факторів фінансової кризи. З метою  систематизації, їх можна згрупувати в такі блоки:

1. Низька якість менеджменту.
2. Дефіцити в організаційній структурі.
3. Низький рівень кваліфікації персоналу.
4. Недоліки у виробничій сфері.
5. Прорахунки в галузі постачання.
6. Низький рівень маркетингу та втрата ринків збуту продукції.
7. Прорахунки в інвестиційній політиці.
8. Брак інновацій та раціоналізаторства.
9. Дефіцити у фінансуванні.
10. Цілковитий брак контролінгу або незадовільна робота його служб.

У цілому всі ці причини кризи  створюють складний комплекс причинно-наслідкових  зв'язків. Звичайно, досліджуючи те чи інше підприємство, той чи інший  випадок фінансової кризи, можна  виділити певні специфічні причини  фінансової неспроможності, але всі  вони, як правило, обмежуються переліченими вище.

Типовими наслідками впливу названих причин та факторів на фінансово-господарський  стан підприємства є:

• утрата клієнтів та покупців готової продукції;
• зменшення кількості замовлень та контрактів з продажу продукції;
• неритмічність виробництва, неповне завантаження потужностей;
• зростання собівартості та різке зниження продуктивності праці;
• збільшення розміру неліквідних оборотних засобів та наявність понаднормових запасів;
• виникнення внутрішньовиробничих конфліктів та збільшення плинності кадрів;
• зростання тиску на ціни;
• суттєве зменшення обсягів реалізації та, як наслідок, недоодержання виручки від реалізації продукції.

Виходячи з вище перерахованих  наслідків впливу на фінансово-господарський  стан підприємства виділяють такі види криз:

• стратегічна криза (коли на підприємстві зруйновано виробничий потенціал та бракує довгострокових факторів успіху);
• криза прибутковості (перманентні збитки "з'їдають" власний капітал і це призводить до незадовільної структури балансу);
• криза ліквідності (коли підприємство є неплатоспроможним або існує реальна загроза втрат платоспроможності).

Між різними видами кризи, як уже  було сказано, існують тісні причинно-наслідкові зв'язки: стратегічна криза спричиняє  кризу прибутковості, яка, у свою чергу, призводить до втрати підприємством  ліквідності. Закономірним результатом розвитку симптомів фінансової кризи є надмірна кредиторська заборгованість, неплатоспроможність та банкрутство підприємства.

Важливою передумовою застосування правильних антикризових заходів є  ідентифікація глибини фінансової кризи.

 Розрізняють три фази кризи:

а) фаза, яка безпосередньо не загрожує функціонуванню підприємства (за умови  переведення його на режим антикризового  управління);

б) фаза, яка загрожує подальшому існуванню  підприємства і потребує негайного  проведення фінансової санації;

в) кризовий стан, який не сумісний з  існуванням підприємства і призводить до його ліквідації.

Ідентифікація фази фінансової кризи  є необхідною передумовою правильної та своєчасної реакції на неї.

З позиції фінансового менеджменту  можливе настання банкрутства являє  собою кризовий стан підприємства, при якому воно не в змозі виконувати фінансове забезпечення господарської  діяльності. Подолання такого кризового  стану, який діагнозується як “загроза банкрутства”, потребує розробки та втілення спеціальних методів фінансового управління підприємством.

Ринкова економіка розробила широку систему фінансових методів попередньої  діагностики та можливого захисту  підприємства від банкрутства, котра отримала назву “Система антикризового фінансового управління”. Ця система базується на певних принципах, до числа основних із котрих відносяться:

1. Постійна готовність до можливого порушення фінансової рівноваги підприємства. Теорія антикризового фінансового управління виходить з того, що фінансова рівновага підприємства, яка досягається в результаті ефективного фінансового менеджменту, дуже мінлива в динаміці. Можлива її зміна на любому етапі економічного розвитку підприємства визначається реакцією на зміну зовнішніх та внутрішніх умов його господарської діяльності. Ряд цих умов збільшує конкурентну позицію та ринкову вартість підприємства. Інші  навпаки, викликають кризові явища в його фінансовому розвитку. Об’єктивність проявлення цих умов в динаміці визначає необхідність постійно бути напоготові фінансових менеджерів що до можливого порушення фінансової рівноваги підприємства на будь-якому етапі його економічного розвитку.
2. Рання діагностика кризових явищ у фінансовій діяльності підприємства. Зважаючи на те, що загроза банкрутства підприємства реалізує самий високий рівень катастрофічного ризику, притаманного фінансовій діяльності підприємства, та пов’язана з найбільш відчутними втратами капіталу його власників, вона повинна проявлятися на самих ранніх стадіях з метою своєчасного використання можливостей її нейтралізації.
3. Диференціація індикаторів кризових явищ що до ступеня їх загрози для фінансового розвитку підприємства. Фінансовий менеджмент використовує в процесі діагностики банкрутства підприємства широкий арсенал індикаторів його кризового розвитку. Ці індикатори фіксують різні аспекти фінансової діяльності підприємства, характер котрих з позиції генерування загрози банкрутства неоднорідний. В зв’язку з цим, в процесі антикризового управління підприємством необхідно певним чином поділити на групи індикатори кризових явищ по ступеню їх небезпеки для фінансового розвитку підприємства.
4. Терміновість реагування на окремі кризові явища в фінансовому розвитку підприємства. В відповідності з теорією антикризового фінансового управління кожне кризове явище не тільки має тенденцію до розширення з кожним новим господарським циклом підприємства, але й породжує нові супутні йому кризові фінансові явища. Виходячи з цього, чим раніше будуть включені антикризові механізми по кожному виявленому кризовому явищу, тим більше можливостей до відновлення порушеної фінансової рівноваги буде мати підприємство.
5. Адекватність реагування підприємства на ступінь реальної загрози його фінансовій рівновазі. Система механізмів, що використовується по нейтралізації загрози банкрутства, в подальшій своїй частині пов’язана з фінансовими затратами та витратами, що викликані об’ємом операційної діяльності, призупиненням реалізації інвестиційних проектів и т.п. При цьому рівень цих затрат знаходиться в прямій залежності від ціленаправленності механізмів такої нейтралізації та масштабів їх використання. Виходячи з цього “включення” окремих механізмів нейтралізації загрози банкрутства повинно виходити з реального рівня цієї загрози та бути адекватним цьому рівню. В іншому випадку або не буде досягнуто очікуємого ефекту (якщо дія механізмів не достатня), або підприємство понесе невиправдано високі витрати (якщо дія механізму збиткова для даного рівня загрози банкрутства).
6. Повна реалізація внутрішніх можливостей виходу підприємства з кризового фінансового стану. В боротьбі з загрозою банкрутства, особливо на ранніх стадіях її діагностики, підприємство повинно розраховувати виключно на внутрішні фінансові можливості. Досвід показує, що при нормальних маркетингових позиціях підприємства загроза банкрутства повністю може бути нейтралізована внутрішніми механізмами антикризового фінансового управління та в межах фінансових можливостей підприємства. Тільки в цьому випадку підприємство може уникнути болючих для нього реорганізаційних процедур.
7. Використання при необхідності відповідних форм санації підприємства для попередження його банкрутства. Якщо загроза банкрутства виявлена лише на пізній її стадії та носить катастрофічний характер, а механізми внутрішньої її нейтралізації не дозволяють достигнути необхідного ефекту у відновленні фінансової рівноваги підприємства, вона повинна ініціювати свою санацію, вибрав для цього найбільш ефективні її форми. Така міра приймається як крайня в системі заходів по антикризовому фінансовому управлінню підприємством в цілях попередження його реального банкрутства.

Розглянуті принципи є основою  організації антикризового фінансового  управління підприємством за умови  загрози банкрутства.

Узагальнюючи наведене вище можна  дати наступне тлумачення терміну «антикризове фінансове управління» – постійно організоване спеціальне управління, в основу якого покладена система  методів та принципів розробки та реалізації специфічних управлінських  рішень, що приймаються відокремленим  суб’єктом в умовах суттєвих ресурсних  та часових обмежень, підвищеного  ризику, фінансових та інтелектуальних витрат для відновлення життєздатності та недопущення ліквідації. Об’єктом антикризового фінансового управління є виникнення та поглиблення кризи розвитку, що має негативні наслідки для діяльності підприємства, її усунення та запобігання.

2. Форми санації підприємства.

Одним із засобів подолання платіжної  кризи та запобігання банкрутству  підприємства є фінансова санація. В чому ж суть фінансової санації  підприємств? Термін "санація" походить від латинського "sanare" і перекладається як оздоровлення або видужання.

Економічний словник трактує це поняття як систему заходів, що здійснюються для запобігання банкрутством промислових, торгових, банківських монополій. Санація  може відбуватися способом:

• об'єднання підприємства, яке перебуває на межі банкрутства з потужнішою компанією;
• з допомогою випуску нових акцій або облігацій для мобілізації грошового капіталу;
• збільшення банківських кредитів і надання урядових субсидій;
• перетворення короткострокової заборгованості в довгострокову;
• повної або часткової купівлі державою акцій підприємства, що перебуває на межі банкрутства.

Проте таке трактування цілей санації  та механізму її проведення, перелік  санаційних заходів є недостатньо  точно окресленим, оскільки запобігання  банкрутству ще не означає оздоровлення та повного виходу підприємства з  фінансової кризи, а названі заходи, по-перше, не є вичерпними і, по-друге, не розкривають принципових методологічних підходів до вибору тих чи інших  форм санації.

Деякі із вітчизняних авторів (наприклад  І. А. Бланк) із санацією ототожнюють  лише заходи щодо залучення зовнішньої фінансової допомоги, які спрямовані на запобігання оголошенню підприємства-боржника банкрутом та його ліквідації. З цим не можна погодитись, оскільки невід'ємною складовою частиною процесу оздоровлення будь-якого підприємства є мобілізація внутрішніх фінансових резервів.

Відомий фахівець у галузі банкрутства  М. І. Тітов у монографії, присвяченій  матеріально-правовим та процесуальним  аспектам банкрутства, пропонує таке законодавче  визначення санації: санація - це оздоровлення неспроможного боржника, надання  йому з боку власника майна, кредиторів та інших юридичних і фізичних осіб (у тому числі зарубіжних) фінансової допомоги, спрямованої на підтримку  діяльності боржника і запобігання  його банкрутству. Однак це визначення також не вільне від розуміння  санації тільки як інституту фінансової підтримки боржника.

Згідно із Законом України "Про  банкрутство" 1992 p., під санацією розуміють  задоволення вимог кредиторів та виконання зобов'язань перед бюджетом та іншими державними цільовими фондами. Згідно з таким підходом санація  є лише інститутом переведення боргу. З цим теж аж ніяк не можна погодитися.

Новий Закон про банкрутство, ухвалений 1999 року, розрізняє поняття "санація" та "досудова санація". Згідно із Законом "Про відновлення платоспроможності  боржника або визнання його банкрутом" санація - це система заходів, що здійснюються в процесі провадження справи про банкрутство з метою запобігання  визнанню боржника банкрутом та його ліквідації, спрямована на оздоровлення його фінансового стану, а також  на задоволення в повному обсязі або частково вимог кредиторів через  кредитування, реструктуризацію боргів і капіталу та (або) зміну організаційної чи виробничої структури суб'єктів  підприємницької діяльності. Досудова санація - система заходів для  відновлення платоспроможності  боржника, які здійснюються власником  підприємства-боржника з метою запобігання  його ліквідації. Ці заходи стосуються реорганізаційних, організаційно-господарських, управлінських, інвестиційних, технічних, фінансово-економічних, правових питань і провадяться згідно з чинним законодавством до початку порушення справи про банкрутство.

Власне тлумачення поняття "санація" має і Національний банк України. Згідно з версією НБУ режим  фінансової санації - це система не примусових та примусових заходів, спрямованих  на збільшення протягом визначеного  періоду обсягів капіталу до необхідного  рівня з метою відновлення  ліквідності, платоспроможності та усунення порушень, які спричинили збиткову діяльність комерційного банку, призвели до скрутного фінансового  становища, а також для ліквідації інших наслідків цих порушень.

Використавши все раціональне, що є в кожному з цих трактувань, можна сформулювати одне універсальне визначення. Найближче до цього підійшли кілька зарубіжних економістів (Н. Здравомислов, Б. Бекенферде, М. Гелінг). Вони вважають, що санація - це система фінансово-економічних, виробничо-технічних, організаційно-правових та соціальних заходів, спрямованих  на досягнення чи відновлення платоспроможності, ліквідності, прибутковості та конкурентоспроможності підприємства-боржника в довгостроковому  періоді. Інакше кажучи, санація - це сукупність усіх можливих заходів, які спроможні  привести підприємство до фінансового  оздоровлення.