Проблеми та перспективні напрямки використання грунтових ресурсів України

Автор: Пользователь скрыл имя, 15 Апреля 2013 в 22:18, курсовая работа

Описание работы

Метою нашої курсової роботи є вивчення теоретичних питань, які застосовуються для розгляду земельних ресурсів, розміщення і їх економічна оцінка.
Завдання курсової роботи полягають у :
Дослідженні особливостей розміщення грунтових ресурсів;
Вивченні сучасного рівня використання грунтових ресурсів;
Дослідженні проблеми раціонального використання грунтових ресурсів, перспективи розвитку;
Дослідженні причини зниження родючості та шляхи її підвищення.

Содержание

Вступ………………………………………………………………………… 4
Розділ 1 Ґрунтові ресурси, загальна характеристика класифікація…….. 6
Структура ґрунтових ресурсів……………………………………..... 6
Класифікація ґрунтів…………………………………………………8
Висновки до розділу……………………………………………………….. 11
Розділ 2 Оцінка грунтових ресурсів України……………………………..13
2.1 Характеристика ґрунтових ресурсів рівнинних регіонів……………..13
2.2 Особливості ґрунтів гірських областей України……………………...17
Висновки до розділу………………………………………………………...20
Розділ 3 Проблеми та перспективні напрямки використання грунтових ресурсів України…………………………………………………………….21
3.1 Причини зниження родючості грунтів……………………………… ...21
3.2 Можливі дії держави щодо підвищення родючості земель…………. 27
Висновки до розділу……………………………………………………….. 30
Висновки……………………………………………………………………. 31

Работа содержит 1 файл

Курсова.docx

— 246.32 Кб (Скачать)

Варіанти відображають зміни  властивостей ґрунтів в результаті їх використання в культурі землеробства. Окремо виділяються цілинні та освоєні: модальні, окультурені, еродовані, вторинно осолонцьовані, плантажовані, осушені, вторинно гідроморфні, тощо.

Ґрунтоутворювальна порода виділяється на рівні літогранулометричної сфери.

Запропонована класифікаційна типологія ґрунтів на основі відповідності  параметрів їх властивостей і умов формування на основі генетичного аналізу  досить повно характеризує агровиробничі якості, що дає можливість різнопланового її використання.[6,c.288-293]

В Україні виділено 23 типи зональних ґрунтів і 13 типів азональних (поширених в різних зонах) ґрунтів.

 

 

Висновки до розділу

Ґрунт - це особливе природне утворення, що володіє рядом властивостей, властивій живій і неживій  природі. Це те середовище, де взаємодіє  більша частина елементів біосфери: вода, повітря, живі організми. До його складу входять мiнерали, живi органiзми, ґрунтовий гумус. Перше визначення, що таке ґрунт, дав В.В.Докучаєв  у  науковiй працi “Лекцiї з ґрунтознавства” (1901).

Ґрунтовий покрив є найважливішим  природним утворенням. Його роль у  житті суспільства визначається тим, що ґрунт являє собою основне  джерело продовольства, що забезпечує 95-97% продовольчих ресурсів для населення  планети. л

В Україні нараховують  понад 38 типів грунтів. Вони відрізняються  між собою структурою, мінеральним  складом, вмістом гумусу та поживних елементів, фізичними й хімічними  властивостями, родючістю, придатністю  для сільськогосподарського використання. Класифікація ґрунтів - одна з найскладніших і найактуальніших  теоретичних та прикладних проблем ґрунтознавства. Головним завданням сучасного етапу класифікаційної проблеми є об'єктивний аналіз її історичного розвитку, пошук оптимальних принципів і підходів до класифікації та діагностування ґрунтів, які відповідали б вимогам часу і дали б змогу зберегти й примножити набуті за історичний період ґрунтово-інформаційну базу та практичний досвід.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ ІІ ОЦІНКА ГРУНТОВИХ РЕСУРСІВ УКРАЇНИ

 

2.1 Характеристика  грунтових ресурсів рівнинних  регіонів України

 

Утворення і поширення  грунтів, рослинності, тваринного світу  залежать від властивостей порід, що складають земну поверхню, форм рельєфу, кліматичних умов, господарської  діяльності людини. В їх розміщенні на території України простежуються  дві основні закономірності: широтна  зональність на рівнинній частині  та висотна поясність в Українських  Карпатах і Кримських горах.

На рівнинній частині  території України поширені дерново-підзолисті, сірі лісові, чорноземні, каштанові ґрунти, лучні, лучно-чорноземні й болотні ґрунти, солончаки, солонці та солоді.

 Різні типи грунтів в Україні займають неоднакові площі. На півночі рівнинної частини, на Поліссі, поширені  дерново-підзолисті сірі лісові і  темно-сірі опідзолені грунти. Дерново-підзолисті утворилися на водно-льодовикових, льодовикових та глинистих річкових, піщаних та супіщаних відкладах під мішаними дубово-сосновими лісами і поширені на річкових терасах, моренних і піщаних рівнинах. Розріз (профіль) цих фунтів поділяється на добре виражені горизонти, верхній гумусовий шар незначний (18-24см), але чітко виражений підзолистий горизонт, з якого вимиваються поживні речовин. Ґрунти бідні на гумус (0,7-2,0 %), для підвищення їх родючості вносять органічні і мінеральні добрива. Дерново-підзолисті грунти завдяки вмісту в них сполук заліза та алюмінію. [7, c. 354-363]

Сірі лісові грунти  сформувалися на лесових породах під широколистими  лісами. Вони поділяються на ясно-сірі, власне сірі лісові та темно-сірі опідзолені. Ясно-сірі та сірі лісові грунти мають  також добре помітний поділ свого  профілю на горизонти. Їх верхній (гумусовий) горизонт сірого кольору, в ньому  міститься 2,5-3,0 % гумусу.

 Темно-сірі опідзолені грунти мають потужніший гумусовий горизонт, під яким простежується білуватий прошарок. Вміст гумусу в них становить 3,5- 4,5%, вони багатші на поживні речовини, такі, як азот, калій, фосфор, ніж сірі лісові фунти.

У лісостеповій і степовій зонах України поширені  чорноземні грунти. Вони утворилися під трав'янистою  рослинністю на карбонатних лесових  породах. Завдяки невеликій кількості  опадів, поживні речовини, що утворюються  з решток рослин, не можуть вимитись, вони накопичуються в грунті. Тому чорноземи мають потужніший, ніж  всі інші грунти, гумусовий горизонт. З цим пов'язана їх висока родючість. Розрізняють чорноземи опідзолені, типові, звичайні, південні і чорноземи  на продуктах вивітрювання твердих  порід.

 Опідзолені чорноземи займають значні площі в північній частині лісостепової зони, поширені на Волинській, Подільській, Придніпровській, Середньоросійській височинах. Вони ззовні подібні до темно-сірих опідзолених грунтів, але мають потужніший верхній гумусовий горизонт, у них більший вміст гумусу -3,5-5,5 %. Опідзолені чорноземи утворилися в процесі природного заростання степових просторів широколистими лісами. Вони мають добрі агрономічні властивості, є родючими. [12]

 Типові чорноземи утворилися під лучними степами та в умовах періодичного промивного режиму, що сприяло глибокому проникненню в них коріння і вологи. Тому їх гумусовий горизонт досягає глибини 120-150см, а весь ґрунтовий профіль однорідний: має темне забарвлення, інтенсивність якого з глибиною зменшується. Ці грунти мають зернисту структуру, містять у верхньому шарі від 3 до 6 % гумусу. Родючість їх також є високою. Типові чорноземи займають лівобережну частину Лісостеп).

 Звичайні чорноземи поширені в північній частині степової зони. Вони утворилися під різнотравними і типчаково-ковиловими степами за умов посушливого клімату, глибокого залягання грунтових вод. Потужність їх менша порівняно з типовими чорноземами і становить 60-80 см. Вміст гумусу у верхньому шарі змінюється від 4-5 до 6,5 %.

 Південні чорноземи поширені в північній частині Причорноморської низовини. Степовому Криму. Ці грунти утворилися в умовах посушливого клімату, під розрідженими ковилово-типчаковими степами. Тому потужність гумусу в них менша порівняно із звичайними чорноземами. Темно-сіре забарвлення грунту спостерігається до глибини 30-50 см. А на глибині 90-120см залягає суцільний водонепроникний горизонт. Це погіршує агрономічні властивості цих фунтів. Вони містять від 3,5 до 5,0 % гумусу у верхньому шарі. Для вирощування сільськогосподарських культур на цих грунтах потрібне зрошення,

Чорноземи на продуктах вивітрювання твердих порід поширені на Донецькій  височині, в Степовому Криму і  передгір'ях Кримських пасом. Гумусовий дернові ґрунти горизонт їх має буруватий відтінок, в грунті наявний щебінь материнських порід. Родючість цих грунтів порівняно з іншими чорноземами є нижчою. На півдні Причорноморської низовини та в північній частині Степового Криму, де кліматичні умови посушливі, поширені  темно-каштанові і  каштанові грунти. Їх гумусовий горизонт має потужність 40-50 см. Вміст гумусу у верхньому горизонті становить 3,0-4,5 %. [5,c.683-690]

Лучні ґрунти сформувались у річкових заплавах, у зниженнях межиріч та вододілів. Ці грунти утворилися під лучною рослинністю при неглибокому заляганні ґрунтових вод. За ступенем виявленості й товщиною гумусового і перехідного горизонтів розрізняють лучні ґрунти, які мають товщину гумусового й перехідного горизонтів понад 40 см і краще виявлену зернисту структуру, і, що мають меншу потужність гумусованого горизонт. Вміст гумусу у верхньому горизонті становить 3-6 %, вбирний комплекс насичений кальцієм і магнієм, реакція ґрунтового розчину нейтральна, ґрунти багаті на рухомі поживні речовини.

Лучно-чорноземні ґрунти поширені на терасових рівнинах і низьких вододілах лісостепової і степової зон. Ці ґрунти подібні до чорноземів, але відрізняються від них близьким до поверхні заляганням ґрунтових вод та оглеєнням підгумусового горизонту і верхньої частини ґрунтотворної породи з глибини 120—150 см. Вони мають значну кількість гумусу (до 6—8 %), нейтральну реакцію ґрунтового розчину.

 У зоні мішаних лісів, долинах річок, на межирічних зниженнях поширені  болотні ґрунти. Вони утворилися в умовах надмірного зволоження при високому рівні ґрунтових вод. Серед них розрізняють болотні мінеральні, торфово-болотні, торфові грунти. Останні мають шар торфу глибше 50 см. Для сільськогосподарського використання цих грунтів треба застосовувати меліоративні заходи. В Україні болота і заболочені землі займають близько 4 млн га, із них 1400 га торфових ґрунтів. На території зони мішаних лісів знаходиться 70 %, у лісостеповій зоні — ЗО % всіх торфових ґрунтів України. Потужність низинних торфовищ становить 1—4 м. їх зольність змінюється від 20—35 до 65—70 %. Вони мають низьку кислотність, насичені основами, багаті на рухомі форми азоту і фосфору. На лівобережному лісостепу в заплавах річок Трубіж, Супоя, Недра, Удай та ін. поширені засолені торфові ґрунти з гіршими насичені кальцієм і магнієм.

На невеликих ділянках серед каштанових ґрунтів, на терасах  річок, прибережних територіях поширені  солончаки. Вони не мають властивого ґрунтам поділу на горизонти. В Україні  переважають содові та хлоридно-сульфатні  солончаки. На території України  ці ґрунти займають невеликі площі. Серед солончаків переважають содові та хлоридно-сульфатні різновидності. Содові солончаки поширені серед лучно-чорноземних та лучних ґрунтів на низьких терасах Дніпра та його приток. Вони характеризуються великим вмістом увібраного натрію і лужною реакцією ґрунтового розчину. Содово-сульфатні й сульфатні солончаки поширені, починаючи з півдня лісостепової зони, у степу, на морських узбережжях. [3,c.154-176]

Окремими плямами серед  лучно-чорноземних, темно-каштанових та каштанових ґрунтів в лісостеповій і степовій зонах поширені  солонці. Їх особливістю є щільний солонцюватий горизонт, що значно погіршує фізичні  властивості цих ґрунтів. Серед  них виділяють солонці степові, лучно-степові, лучні. У лісостеповій зоні розвинулися солонці-солончаки. Вони мають лужну реакцію ґрунтового розчину, у вбирному комплексі багато натрію. Вміст гумусу в них малий: 1—2%. Степові солонці відрізняються від них малою кількістю увібраного натрію у верхніх горизонтах, у вбирному комплексі переважають кальцій і магній. З глибини 50—60 см залягає гіпс і легкорозчинні солі. Реакція ґрунтового розчину нейтральна. Фізичні властивості солонців несприятливі для росту рослин, ці ґрунти неродючі.

У зниженнях - подах Причорномор'я, де є умови для періодичного промивання ґрунтів, утворились  солоді. Солоді розвинулись у породах Причорноморської низовини, де є умови для періодичного промивання ґрунтів. Вони мають незначний гумусовий горизонт (10—12 см), під яким утворився елювій. Реакція ґрунтового розчину слабокисла. Фізичні властивості ґрунтів погані, вони бідні на азот і фосфор, родючість їх незначна.

 

2.2 Особливості  грунтів гірських областей  України

 

Поширення ґрунтів на рівнинній  частині й у горах істотно  відрізняється. Для грунтів гірських областей характерна широтна зональність на рівнині і вертикальна зональність в Карпатах. Тут розвинулись дерново-підзолисті, поверхнево-оглеєні, бурі лісові, буро-підзолисті, гірсько-лучні, гірсько-торфові, гірські чорноземні, дерново-глеєві, червоно-бурі та коричневі ґрунти.

Типовими грунтами для гірських провінцій Карпат і Криму є  буроземи, хоч тут формуються й  інші відміни, які зустрічаються  на рівнинних територіях, особливо під лісовою рослинністю.

Буроземи утворюються під лісовою  рослинністю і високо гірськими  луками в умовах посиленого сезонного промивного типу водного режиму та підвищеної відносної вологості повітря. Інтенсивність буроземного процесу залежить від грунтоутворюючої породи і типу лісів. Він сильніше проявляється у грунтах, які сформувались на безкарбонатних породах, ніж на карбонатних, а також під буком і грабом, ніж під хвойними.

Буроземи отримали свою назву за характерний жовто-палевий або  бурий колір, який обумовлений інтенсивним  глиноутворенням в умовах підвищеної вологості й температури. Характерною  властивістю буроземних грунтів є збільшена кількість у них несилікатних форм сполук заліза та рівномірний їх розподіл за профілем.

Глибина грунтового профілю - 20-90 см визначається глибиною залягання щільних порід. Диференціюється він на гумусовий, потужністю 15-25 см, і два перехідних горизонти. [4,c.294-309]

В Українських Карпатах характер ґрунтового покриву змінюється з  висотою. На Закарпатській низовині залягають  лучно-буроземні грунти. Вони утворились під лучною і деревною рослинністю на алювіальних відкладах. Вміст гумусу в їх верхньому шарі становить 3-5 %. Дерново-підзолисті, поверхнево-оглеєні ґрунти поширені в Передкарпатті й розвинулись на делювіальних відкладах в умовах надмірного поверхневого зволоження під буковими і буково-дубовими лісами. Ґрунти мають кислу реакцію, багаті валовими запасами поживних речовин, але бідні їх рухомими формами. Через перезволоженість, кислотність, малу доступність поживних речовин ґрунти малородючі. Для підвищення їх продуктивності застосовують дренаж, вносять органічні та мінеральні добрива.

У південно-західних передгір'ях поширені  буроземно-підзолисті грунти. Вони мають буруватий колір, оскільки містять сполуки заліза. Грунти утворились під широколистими лісами в умовах теплого і вологого клімату. У  гірсько-лісовому поясі на висотах  від 300 до 1450м переважають  бурі лісові грунти. Вони сформувалися під широколистими  і хвойними лісами на продуктах вивітрювання гірських порід. Гумусовий горизонт їх має потужність від 30 до 40 см. Ці ґрунти щебенюваті, містять 2,5-4,0 % гумусу, кислі, придатні для вирощування сільськогосподарських культур. На північно-західних схилах над бурими лісовими ґрунтами вузькою смугою поширені  гірсько-підзолисті грунти. Вони мають невелику потужність, характеризуються значною щебенюватістю.

У Кримських горах, в їх північних передгір'ях сформувались  чорноземи південні і  дерново-карбонатні грунти. Гумусовий шар чорноземів невеликий, близько 25 см. Материнськими породами є лес і червоно-бурі глини. Вміст гумусу у верхньому горизонті 3,0-3,5 %. Дерново-карбонатні грунти малопотужні, щебенюваті. В нижньому поясі південного схилу Кримських гір до висоти 300 м поширені  коричневі грунти. Вони утворились під розрідженими лісами і чагарниками, трав'янистою степовою рослинністю на продуктах вивітрювання карбонатних порід. Гумусовий горизонт мас сірувато-коричневий колір до глибини 25-33 см. Вміст гумусу у верхньому шарі становить 5-7 %. На крутих схилах ці грунти піддаються змиву водами атмосферних опадів. В цьому ж поясі поширені червоні ґрунти, що утворились під трав'янистою рослинністю. Вміст гумусу в їх верхньому шарі 3,0-3,5 %, вони щебенюваті. Ґрунти придатні для садів і виноградників.

Информация о работе Проблеми та перспективні напрямки використання грунтових ресурсів України