Аграрна реформа Польщі

У Польщі було проведено три великих аграрних реформ, які проходили в абсолютно різних умовах, і використовували  зовсім інші методи. “Лабораторія польський земельних питань ” добре ілюструє різноманітність, яка ховається за те, що називається "Аграрною реформою", важливість злагоджених альянсів між правлячим класом і селянством, і необхідність брати до уваги моделі розвитку сільського господарства, які вони прагнуть заохочувати - певний тип господарства і певний тип сільського суспільства. Сьогодні, незважаючи на деколлективізацію, положення і майбутнє сімейного господарства, знову під серйозною загрозою в Польщі.

Перша аграрна реформа (1919-1939)

Вона була прийнята з політичних мотивів. Польська шляхта потребувала підтримки селянства для своїх проектів національного будівництва і оборони. Лише після першої Світової Війни в 1919 році був прийнятий перший закон про аграрну реформу.

Феодалізм дуже обтяжував польських селян аж до скасування кріпосного права в 1863 році. Перед I Світовою Війною, великі землевласники як раніше володіли близько чвертю польських сільськогосподарських угідь. Великі господарства могли варіюватися від 200-300 га до 2000-3000 га, а іноді навіть більше. Вони були оточені великою кількістю сімей, які володіли дуже малою кількістю землі. Ряд сімей не мали землі взагалі, і найпоширеніший показник землі, яка була в їх користіванні складав 2 га. Кілька господарств розширилися до 20-30 га. Дуже бідний сільський клас представляв понад 65% населення, також вони породило хвилі імміграції в бік Америки і Європи, починаючи з XIX Століття.

У 1919 р. Аграрна реформа  передбачала експропріації та компенсації (від 30 до 50% від реальної вартості) господарств кількість гекторів яких складала  більш ніж 60, 180 або 300 га в залежності від регіону, в цілях сприяння створення малих сімейних ферм (в теорії 15-20 га, в реальності 5 га в середньому). Це доповнювалося видачею кредитів для селян, для купівлі землі. У період з 1919 по 1939 р., вона поступово закінчилася, не досягнувши своєї мети, оскільки 1,7 млн. га все ще чекали, щоб бути перерозподілені напередодні другої Світової Війни. Разом з тим, вплив був реальний: поміщики контролювали не більше 2,2 млн. га порівняно з 6,6 млн. га в 1919 році.

Друга аграрна реформа (1944)

У 1944 році Радянський Союз звільнив Польщу, конфіскувавши 30% її території і ввівши тоталітарну систему. Комуністи постановили закон про аграрну реформу для, щоб отримати підтримку селянства.

Земля і майно (від 50 до 100 га в залежності від регіону) були експропрійовані без компенсації. Пограбованні землевласники були змушені покинути свої рідні міста.

Результати важко визначити, тому що територіальні межі країни були змінені і рушили на захід. Селянам були віддані 1,7 млн. га - менш ніж 10% сільськогосподарських земель Польщі. Приміщення селян із східної частини країни, яка була окупована СРСР, отримали господарства, що раніше належали німецьким сім’ям, які емігрували чи були відтіснені на захід. Тим не менш, основним бенефіціаром цих перетворень була держава, яка привласнила 40-70% сільськогосподарських угідь на заході країни. Радгоспи виросли. Існували 6200 радгоспів, які займали 3,14 млн га в 1955 році, а в 1980 році вони займали 4,6 млн. га.

Тоталітарна сільськогосподарська політика була  спрямована на дві  несумісні цілі: ідеологічно, колективізувати землю для того, щоб контролювати сільське населення і виробництво продукції харчування та технічно, щоб виробити більше для того, щоб задовольнити потреби робітничого класу. По-перше, влада вибрала гноблення: фальсифікація виборів у 1947 році, придушення селянських активістів, змушуючи багатих селян доставляти  продукти харчування за ціною на 50% нижчою від їх реальної ціни. Збройний рух опору проти обох комуністів і колективізації проіснував до 1953-54 в регіонах, де селянство було найбільш сильним. З 1956 по 1970 році, насильницьку колективізацію було поступово покинуто, але поставки тривали й радгоспи як і раніше залишалися основними отримувачами інвестицій в сільське господарство.

У рамках плану модернізації з 1971 по 1980 рік, Польща була відкрита для іноземних інвестицій, фермерам були надані кредити за зниженою процентною ставки, субсидії цін на сільськогосподарські продукти. З іншого боку, держава підтримувала свій контроль над сільськими структури та торгівлею за допомогою абсурдної системи планування, в результаті чого виникли серйозні економічні дисбаланси. У вісімдесяті роки, у країні відбулася серйозна економічна криза. Інфляція різко зросла, що призвело до відставки уряду і прихід демократії.

Перша демократія зіткнулися зі зруйнованою економікою. Питання землі і сільського господарства було одним з найважчих. В той самий час колективізація в Польщі була менш екстремальною і більш пізньою, ніж в інших радянських республіках, при цьому 75% землі, як і раніше належать дрібним фермерам. Середній розмір ферми становив менше 5 га.

Третя аграрна  реформа  (1991 - ...)

Лібералізація економіки, придушення субсидій, відкриття кордонів і приватизація  все це мало сильні наслідки для  сільського господарства, що призвело до падіння чистого прибутку сільськогосподарських  виробників. Починаючи з 1991 року, уряд активізував свою сільськогосподарську політику через ринкові інтервенції. Процес приватизації землі був предметом  живої дискусії в 1993 році в адміністрації  Солідарності.  Країні слід  дозволити  вільний ринок землі, не турбуючись про те, як продаж землі може реструктуризувати сільськогосподарський сектор, як ліберали хочуть, чи вона повинна контролювати продаж земельних ділянок з метою стимулювання сімейного фермерства? Партія незалежних фермерів покинула правлячу коаліцію, яка виродилася  до перемоги колишніх комуністів під час виборів до законодавчих органів кілька місяців потому.

Нова земельна політика, яка  реалізується з 1991 року, характеризувалая створенням Національного агентства по землі, реструктуризацією державних господарств, а потім їх приватизацією (землі і активів). Борги радгоспу були забезпечені.

Закони, що стосуються цієї земельної реформи будуть змінена  багато разів. Хоча в 1997 році, вони підтвердили, що однією з цілей Національного  агентства Землі  було дійсно створення  і розширення сімейних ферм, ніяких реальних рішень в цьому ключі  не були прийняті, і парламент продовжував  коливатися між вільними і контрольованими продажами. Хоча поляки були сильно стурбовані земельним питанням, і польська конституція стверджує, що сімейні господарства складають основу польського сільського господарства, земельне питання не пріоритет. Швидше за все, інші питання, пов'язані з інтеграцією країни до Європейського союзу або СОТ  були більш пріоритетні.

У 1997 році 3,6 млн. га деколективізованної землі були здані в оренду, 0,6 млн. га продано і 0,4 млн. га перебували у віданні Національного агентства по землі. Переважна більшість радгоспів були здані в оренду або продані в повному обсязі, без фрагментації. Дуже небагато земель були доступні для дрібних фермерів, незважаючи на створення програми установки для нових фермерів, які залишалися насправді дуже обмеженими.

Селянські господарства, або  результати другої аграрної реформи, що існували на початку дев'яностих років, були невеликими за розміром, погано обладнані і не конкурентоспроможними в умовах економічної лібералізації та відкриття ринку. У цих умовах ліберальна земельна реформа спровокували створення гігантських підприємств, часто в кілька тисяч гектарів. Існує навіть одне підприємство в 70000 акрів, яке, звичайно, не знайти ніде в Західній Європі! Деякі з них насправді не були культивованими. Ця ситуація не є унікальною для Польщі, в той час як існує ряд господарств без достатньої кількості землі в довколишніх районах. Це також має місце наприклад в Україні.  Інші господарства були розроблені згідно сучасних методів ведення сільського господарства та капіталістичної логіки. Два мільйони сімейних ферм, які існують сьогодні в Польщі і які складають 25% населення мають бути, за офіційною директивою, знижені принаймні на половину. Майбутнє належатиме агробізнесу, незважаючи на те, що існує високий рівень безробіття в містах і брак робочих місць у сільській місцевості.

Польські  фермери не поділяють цієї офіційної думки й переконані, що польське сімейне сільське господарство, які були в змозі чинити опір колективізації, являють собою перевага для Польщі та Європи. Андрей Ліпський, колишній лідер Сільської Солідарності  вважає ,що  аграрна реформа має бути переглянута з метою заохочення сімейних фермерських господарств.

Якщо коротко, суть полягає в наступному. При проведенні земельної реформи Польща сприяла збереженню фермерських господарств, обмеживши землеволодіння кількома десятками гектарів угідь і заборонивши купівлю землі іноземцями. Як сказав Тадеуш Налевайк, віце-міністр з питань аграрної політики Польщі: «Якби ми тоді себе не убезпечили, говорити сьогодні про польську землю не мало б сенсу». За таких підходів і підтримки ЄС Польща зберегла свої землі, вийшла на передові в Євросоюзі рубежі по виробництву молока та м’яса, зокрема, птиці, овочів і фруктів, не допустивши різкого зростання безробіття в сільській місцевості. Не можна сказати, що у польського фермера проблеми відсутні. Одна з головних - розкиданість ділянок землі, що є у їхній власності, ускладнює її використання, не дає змоги використати новітні технології обробітку.