Види заходів адміністративного примусу

Зміст

Вступ…………………………………………………………...……………………..2

1. Тенденції  законодавчого регулювання адміністративного  примусу………….3

2. Поняття  адміністративного примусу…….…………….………………………...6

2.1. Характерні  особливості та признаки адміністративного  примусу……..…8

3. Види заходів адміністративного примусу……..……………………………….11

3.1. Заходи  адміністративного попередження……………………..………..…12

3.2. Запобіжні  адміністративні заходи…………………..………..……………14

3.3. Заходи  відповідальності за порушення  нормативно-правових 

положень……………………………………………………………………..16

4. Заходи  адміністративного примусу в  умовах надзвичайного стану...….……17

Висновок……………………………………………………….……………………21

Література……………………………………………………...……………………22

 

Вступ

 

       Ця  праця присвячена адміністративному  примусу. Це доволі широка тема у адміністративному праві України. Актуальність проблем адміністративного примусу та адміністративної відповідальності, а також розвиток цих правових явищ обумовлена сьогодні трьома основними факторами:

       1) економічним – прагненням держави побудувати ринкову економіку, потребою державного регулювання ринкових відносин конкретними правовими засобами і у певних межах;

       2) політичним - необхідністю забезпечення  реалізації проголошених і закріплених  у Конституції України основних  прав і свобод громадян; створенням і підтримкою режиму законності в сфері виконавчої влади, в галузі функціонування адміністративно - владних правових відносин; забезпеченням захисту держави, підтримкою загального правопорядку, механізму державного управління, екології і суспільного порядку;

       3) правовим - створенням в Україні  нового і реформуванням старого  адміністративного законодавства,  що регулює суспільні відносини  в сфері функціонування виконавчої  влади і державного управління, що встановлює примусові заходи, адміністративну відповідальність, що регулює провадження по справах про адміністративні правопорушення.

       Відновлення українського законодавства про  адміністративний примус відбувається сьогодні стрімко. Однак цей процес супроводжують численні протиріччя: норми одного закону виключають правові встановлення іншого, законодавчі положення часто неясні і неконкретні, розробляються і приймаються численні інструкції, положення і т.д. Все це ускладняє процес адміністративного правозастосування. Однак, я постараюся, при написанні роботи, враховувати останні віяння в галузі адміністративного примусу. Дана курсова робота розбита на чотири глави: у першій розглянуті тенденції розвитку і законодавчого регулювання адміністративного примусу. В другій, розглядається саме поняття адміністративного примусу, і приведені основні характерні особливості й ознаки адміністративного примусу. У третій, я постараюся докладно розповісти про характерні риси й основних трьох видах адміністративного примусу, а так само про класифікації примусових заходів. І нарешті, у четвертій, заключній главі, розмова піде про примусові заходи, застосованих в умовах надзвичайного стану.

 

1. Тенденції законодавчого регулювання адміністративного примусу.

 

       Законодавство про адміністративний примус і адміністративну  відповідальність виконує найважливіші функції профілактики правопорушень, покарання за їхнє здійснення, відшкодування майнового збитку, заподіяного адміністративними правопорушеннями. Очевидною в даний час є тенденція до розширення дії механізму застосування адміністративного примусу й адміністративної відповідальності. Тому законодавство про адміністративну відповідальність постійно зміняться. Така тенденція існує, утім, вже давно, з моменту першої спроби кодификації законодавства про адміністративну відповідальність. У діючому нині Кодексі про адміністративні правопорушення, зміни і доповнення вносилися більш 30 разів, додавалися нові та змінювалися статті, деякі були виключені.

       Інститут  адміністративного примусу є  однією з найважливіших частин адміністративного  права України. Із зміною всього адміністративного права змінюються і його складові правові інститути і навпаки.

       Нормативна  база адміністративного права за останні роки в Україні значно обновилася і розширилася. Формування нового адміністративного законодавства  обумовлено швидкою реорганізацією системи і структури органів державного управління, механізму всієї управлінської діяльності, потребою поліпшення контролю в управлінні, реорганізацією системи адміністративного примусу. В Україні було прийнято багато нових законів, видані укази Президента, норми яких є предметом вивчення адміністративного права, наприклад: законодавчі акти  "Про міліцію", "Про санітарно-епідеміологічне благополуччя населення", "Про надзвичайний стан", "Про загальні принципи організації місцевого самоврядування в Україні", Водний кодекс України, Митний кодекс, і багато інші, регулюючі ті або інші галузі адміністративної діяльності виконавчої влади, державного управління.

       Перш  ніж зробити короткий аналіз тенденцій  законодавчого регулювання адміністративного примусу, слід зазначити його соціально-правову роль у сучасній державі.

       Протягом  останніх років актуалізувалася  проблема адміністративної деліктології. Народжується спеціальна наука адміністративної деліктології, предметом якої стане  адміністративна деліктность, її структура, законодавство, принципи, функції, динаміка розвитку.

       У кожному суспільстві держава  повинна бути гарантом захисту загальнолюдських цінностей, інтересів, прав і воль його громадян. Свої завдання і функції  держава виконує за допомогою різних методів і інструментів. Необхідними є і такі методи регулювання, що ґрунтуються на реалізації примусу, примусових механізмів.

       Державний примус являє собою складний соціально-правовий інститут, що характеризується різними  особливостями, зв'язками, структурою, процесуальними механізмами. Основними видами державного примусу є адміністративний, дисциплінарний, цивільний і карний. Вони розрізняються по підставах і процедурам їхнього застосування. Частіше інших видів державного правового примусу на практиці застосовується адміністративний примус. Тільки в процесі управлінської діяльності застосовується адміністративний і дисциплінарний примус.

       Інститут  адміністративного примусу є  комплексним адміністративно-правовим інститутом, що акумулює нормативні встановлення різного характеру для регулювання правозастосовчої, правоохоронної і правовстановлюючої діяльності держави в специфічній сфері - функціонування виконавчої влади, забезпечення законності реалізації примусових заходів , створення і підтримки правопорядку.

       Норми адміністративного права закріплюють  широке коло заходів примусового  впливу, застосовуваних у сфері державного управління для забезпечення законності і правопорядку. Ними охороняються не тільки норми, але і цивільної, трудової, екологічної, земельної, митної й інших галузей і підгалузей права, реалізацію яких покликані забезпечити органи державного управління. Адміністративним правом регулюється адміністративний і - частково - дисциплінарний примус. Відповідно адміністративне законодавство закріплює: 1) адміністративні і 2) дисциплінарні санкції; можна розрізняти дисциплінарний примус і дисциплінарну відповідальність по адміністративному праву. Установлено дисциплінарну і матеріальну відповідальність військовослужбовців.

       Для усіх видів примусу, встановлюваного в адміністративному законодавстві, характерно наступне:

       1) реальне здійснення примусових  заходів обгрунтовується завжди  здійсненням правопорушень, що  не є злочинами; 

       2) вони застосовуються в ході  виконавчо-розпорядницької діяльності, в адміністративному процесі різними суб'єктами адміністративного права, посадовими особами і представниками влади (органами державного управління, суддями, співробітниками органів внутрішніх справ, прикордонними військами, митними органами, посадовими особами органів податкової поліції, керівниками державних інспекцій праці, державними інспекторами по охороні праці, державними правовими інспекторами праці і т.д. );

       3) види, розміри примусових засобів  і масштаб примусового впливу, підстави і порядок реалізації встановлюються нормами адміністративного права.

       Під адміністративним примусом як видом  державного примусу варто розуміти психічний або фізичний вплив  на свідомість і поведінку суб'єктів  з метою спонукати їх шляхом погрози  застосування передбачених у законодавстві адміністративних санкцій до належної поведінки (виконанню запропонованих дій), або до підпорядкування встановленим заборонам і обмеженням, а дорівнює саме застосування із дотриманням процесуальних вимог уповноваженними органами, посадовими особами заходів адміністративного впливу, що супроводжуються негативними наслідками особистого, організаційного, матеріального характеру з метою попередження правопорушень, для припинення протиправної поведінки, запобігання можливих шкідливих наслідків, покарання винних у здійсненні адміністративних правопорушень, забезпечення охорони прав і воль громадян, суспільного порядку, різних видів власності, створення режиму законності у всіх сферах і дкржавній дисципліни, відновлення порушених законних прав і інтересів держави, юридичних осіб і громадян.

       Основними нормативними актами, що регламентують  порядок застосування примусових заходів , є закони:

 

2. Поняття адміністративного примусу.

 

       Невід`ємною  складовою системи методів державного управління суспільством є метод примусу. Вказаний метод належить до найбільш жостких засобів впливу, тому в діяльності органів управління та їх посадових осіб примус застосовується, як правило, у поєднанні з іншими управлінськими прийомами. Авторитарність даного методу незаперечна, проте, нині немає жодної держави, яка б використовувала найнеобхідніший засіб управління своїми справами.

       Важлива (хоч і не єдина) функція державного примусу – правоохоронна. Вона полягає  в локалізації, нейтралізації, недопущенні  правопорушень. Тому державний примус традиційно розглядають з позицій захисту сформованих державою правовідносин і забезпечення неухильного й точного виконання юридичних норм конкретних галузей права.

       Відмінності, що існують між галузевими нормами  і тими, які складаються під  їх впливом, ступенем суспільної небезпеки галузевих деліктів, зумовили розбіжності в характері й особливостях державних примусових заходів залежно від тієї чи іншої правової галузі.

       Внаслідок перелічених обставин, види державного примусу прийнято розглядати як явища, похідні від існуючих галузей права і властиві цим галузям правопорушення, і диференціювати згідно з існуючими правовими галузями.

       На  цих підставах виділяють: кримінальний примус, цивільно-правовий примус, адміністративний примус.

       При аналізі взаємозв`язків галузей права і видів примусу привертає увагу те, що галузей права значно більше, ніж видів державного примусу. Дана обставина пояснюється двома факторами.

       З одного боку, появою в матеріальній сфері права комплексних галузей (економічне, житлове, податкове, банківське, морське, митне тощо), які слід розглядати як повноцінні, хоч і специфічні. Очевидно, цей процес є результатом розвитку права і сприяє перетворенню його в об`ємну поліструктурну систему. В цьому розумінні наявність у системі права матеріальних комплексних галузей є ознакою її вдосконалення й достатньо високої інтенивності регулювання суспільних відносин, а отже, й рівня розвитку.

       З іншого,- відсутністю соціальних, а  як наслідок і правових передумов  збільшення різноманітності примусових заходів захисту правових відносин. Держава не бачить необхідності у конструюванні нових видів примусу. Їх інтереси перебувають у площині удосконалення існуючих заходів примусу, підвищення їх ефективності аж до повної реалізіції принципу невідворотності покарання за скоєне правополрушення.

       Через захист правових відносин у даних  галузях забезпечується, крім використання інших можливостей, вже існуючими  видами державного примусу.

       Серед усіх видів примусу найбільшою питомою  вагою, високою мобільністю і  здатністю адаптуватися до конкретних умов і потреб держави виділяється адміністративний примус. Так, застосування заходів адміністративного впливу передбачене навіть за скоєння кримінальних правопорушень.