Історія Адміністративного права України

Дата добавления: 22 Апреля 2013 в 21:27
Автор: v*********@mail.ru
Тип работы: курсовая работа
Скачать полностью (58.35 Кб)
Работа содержит 1 файл
Скачать  Открыть 

Курсова робота Голуб В.Ю. 3421-4.doc

  —  213.50 Кб

 

Державний вищий  навчальний заклад

“Запорізький національний університет”

Міністерство освіти і науки України

 

 

ДО ЗАХИСТУ  ДОПУЩЕНИЙ

                                                                            Завкафедрою___________________ 

(науковий  ступінь, вчене звання)

____________________________________________________

(прізвище. ім’я, по батькові)

____________________________________________________

(дата)

 

 

 

КУРСОВА РОБОТА

 

Історія Адміністративного  права України

 

 

 

 

 

 

Виконав, гр. 3421-4                                                Голуб Володимир Юрійович

студент групи                                                       (підпис, дата)                                              (прізвище, ім’я, по батькові)

 

Науковий керівник                                              Коломоєць Тетяна Олександрівна

   д.ю.н, професор                

(вчений  ступень, вчене  звання)                           (підпис, дата)                                             (прізвище, ім’я, по батькові)

 

 

2013

РЕФЕРАТ

 

 

Курсова робота: 46 с., 19 джерел.

Як об’єкт дослідження в курсовій роботі визначені основні етапи історичного розвитку адміністративного права.

Мета роботи полягає  в тому, щоб на основі історичного  та правового аналізу наявних  документів дослідити становлення українського адміністративного права .

Методологічною основою  курсової роботи є конкретно-історичний метод, який застосовується, починаючи  з вивчення становлення і розвитку адміністративного право до повного його формування як науки у незалежній Україні. Аналіз історичних джерел здійснюється на основі принципів єдності логічного та історичного дослідження явищ у конкретних історичних умовах.

 

ПОЛІЦІЯ, АДМІНІСТРАТИВНЕ ПРАВО, СУСПІЛЬСТВО, ОБОВ’ЯЗОК, НАУКА, РИМСЬКЕ ПУБЛІЧНЕ ПРАВО, ДЕМОКРАТИЗАЦІЯ, ХХ СТОЛІТТЯ, ЄВРОПЕЙСЬКІ КРАЇНИ, СТАНОВЛЕННЯ І РОЗВИТОК, НЕЗАЛЕЖНІСТЬ, ПРАВО, ПРАВОВИЙ СТАТУС ОСОБИ.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ЗМІСТ

 

ВСТУП………………………………………………………………………..……4

РОЗДІЛ 1. ОСНОВНІ ЄТАПИ ІСТОРИЧНОГО РОЗВИТКУ АДМІНІСТРАТИВНОГО ПРАВА………………………..……………….…….6

1.1. Виникнення засад адміністративного права: від поліцейського

       до адміністративного права .…………………………………….….6

1.2. Формування науки адміністративного правав європейських

       країнах ……………………………………………………………….10

            1.3. Ознаки рецепції римського публічного права у становленні

                    сучасного адміністративного права……………………………...….16

РОЗДІЛ 2. СТАНОВЛЕННЯ І РОЗВИТОК УКРАЇНСЬКОГО АДМІНІСТРАТИВНОГО ПРАВА…………………………………………..….20

  2.1. Правове регулювання управління на теренах України в період середньовіччя і Нового часу ………….………………………..…..20

  2.2. Зародження і становлення наукових засад поліцейського та адміністративного права ……………………………………………24

  2.3 Українська адміністративно-правова наука і практика на початку

         XX ст…………..………………………………………………………31

  2.4 Українська наука адміністративного права радянського періоду...34

  2.5 Формування адміністративно-правової науки у незалежній

         Україні…….………………………………………………………….38

ВИСНОВКИ………………………………………………………………………42

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ……….……………………..……45

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

 

Після прийняття 24 серпня 1991 р. Акта про незалежність України  та проведення всеукраїнського референдуму 1 грудня 1991 р. наша країна стала на самостійний  державницький шлях. У тих умовах Україна мала робити рішучі кроки до ринкової економіки та правової держави. Але через відсутність чіткої концепції переходу від тоталітарного, антидемократичного, посткомуністичного режиму до демократичного суспільства цей шлях став тернистим - шляхом проб, експериментів і неминучих помилок.

Конституція України, прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 р., ознаменувала нову епоху, відповідно до якої людина, її життя  і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. З розвитку конституційних положень динамічно починає розвиватися наука адміністративного права. Наріжним каменем стало те, що цей процес розробляється крізь призму вищезазначеного людино центристського призначення держави та права.

Розвиток соціальної, економічної та правової матерії в Україні в умовах масштабного реформування всієї суспільно-державної дійсності вимагає від вчених - адміністративістів визначення пріоритетів розвитку адміністративного права, реалізація яких має реально забезпечувати права, свободи та законні інтереси різноманітних фізичних та юридичних осіб. Найбільш вагомий вклад у розвиток сучасної концепції розвитку адміністративного права України забезпечили вчені-адміністративісти А.Б. Авер’янов, О.Ф. Андрійко, О.М.Бандурка, А.І. Берлач, Ю.П. Битяк,В.Т. Білоус, А.С. Васильєв, В.М. Гаращук, З.С. Гладун, С.Т. Гончарук, Є.В. Додін,Р.А. Калюжний, С.В. Ківалов, В.В. Коваленко, Л.В. Коваль, В.К. Колпаков, А.Т. Комзюк, В.В.Конопльов, Т.М. Кравцова,Є.Б. Кубко, О.В. Кузьменко, Є.О. Курінний, Д.М. Лук’янець, Н.П. Матюхіна, О.В. Негодченко, Н.Р. Нижник, А.О. Селіванов, В.І. Олефір, В.П. Пєтков, В.М. Плішкін,Г.О. Пономаренко, Ю.І. Римаренко, О.П. Рябченко, М.М. Тищенко, О.І. Харитонова, В.К. Шкарупа та ін. Поряд із цим, узгодженого доктринального підходу до розвитку науки і галузі адміністративного ними не вироблено. Крім того, розроблена провідними вченими - адміністративістами (В.Б. Авер’яновим, О.Ф. Андрійко, І.П. Голосніченком, С.В. Ківаловим та ін.). «Концепція реформи адміністративного права та проекту Адміністративного кодексу України» до сьогоднішнього дня не знайшла свого формального оформлення у нормативно-правових актах, залишається у статусі «проекту». Таким чином,проблема правової природи основоположних засад і напрямів розвитку сучасного адміністративного права України є такою що потребує подальших досліджень.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 1

ОСНОВНІ ЄТАПИ ІСТОРИЧНОГО  РОЗВИТКУ АДМІНІСТРАТИВНОГО ПРАВА

 

 

1.1 Виникнення засад адміністративного права: від поліцейського до адміністративного права

 

 

   Управління як  об'єктивна потреба суспільства  і держави.

   Виникнення правових  норм, цілісну сукупність яких  ми сьогодні називаємо галуззю  адміністративного права, пов'язане  з управлінням. Управління виникає  тоді, коли суспільство досягає  певного рівня розвитку. Воно є результатом піднесення матеріальної та духовної культури. Управління має тривалу історію, супроводжує людину з перших кроків її соціального розвитку.

   Висловлювання  про ті чи інші аспекти управління  знаходимо у стародавніх документах. Ще давньогрецький філософ Платон обґрунтовував перевагу поділу праці та її спеціалізації. Арістотель відзначав, що у будь-якому державному устрої є три елементи: перший — законодавчий орган у справах держави; другий — магістратури, тобто виконавчі органи; третій — судові органи.

   Отже, вже в стародавньому  світі спостерігається особлива  увага до управління, позаяк і  суспільство в цілому, і будь-яка  держава зацікавлені в успішному  управлінні власними справами.

   На прикладах стародавніх  Греції, Риму та Єгипту видно, що організація управління завжди була складною справою. Адже необхідно було будувати шляхи і канали, щоб підтримувати належний порядок серед підданих, організовувати військо, охороняти державу від зовнішніх ворогів тощо. Без управління і порядку суспільна діяльність людей неможлива. Тому, простежуючи історичний шлях виникнення засад адміністративного права та відзначаючи тут основні тенденції, наголосимо, що управлінські відносини є однією із первісних складових структури суспільства [2, 88].

   У середні віки феодальні  держави Європи поступово перетворилися  на абсолютні монархії. Внаслідок  боротьби буржуазії проти феодалів  зароджується так звана “поліцейська”  держава.

   Грецький варіант походження  управління такий: термін “politeja”  використовується в працях грецьких філософів і означає взагалі “державне мистецтво”. Але першооснова вказаного терміна походить від слова polis, тобто “місто — держава” у стародавньому світі (Греція, Рим, Фінікія), яке складалося із самого міста й прилеглих до нього територій. Тобто “поліція” — це управління загальними міськими справами у широкому розумінні.

   Поліцейська держава —  це форма абсолютизму, що панувала  в Європі з другої половини XVII ст. до початку XIX ст. Характерними  рисами поліцейської держави були урядова опіка та втручання в усі сфери життя, відсторонення громадян від участі в державному управлінні, підпорядкування економіки інтересам збільшення державної скарбниці, наявність дуже розгалуженої бюрократії. Розв'язанню завдань поліцейської держави мало слугувати так зване “поліцейське” право [2, 98].

   Зміст поліцейського права.

   Біля витоків визначення  стояв французький вчений Ніколас  Деламар (1639-1723). В його “Трактаті  про поліцію” (1722) не визначалося  поняття “поліція”, але було  окреслено предмет поліцейської діяльності, виділені її головні риси, тобто ті сфери суспільних відносин, які об'єднані поліцейською діяльністю: релігія, звичаї, охорона здоров'я, харчування, публічний порядок і спокій (мир); шляхове господарство, мануфактура (виробництво); службовий персонал; поденна робота.

   На основі практики  обов'язковою для держави визнавалася  діяльність, спрямована на створення  державної безпеки та добробуту.  Здійснюючи цей обов'язок, органи  держави мали право, як вважали  ідеологи поліцейської держави, безмежного втручання у приватне життя з метою ощасливлення громадян. Тобто як у науці, так і в практиці обстоювалася доцільність застосування державного примусу не лише для гарантування безпеки, а й створення умов для добробуту громадян [4, 48].

   Віддаленість  тих чи інших суспільних інститутів  від нашого часу зумовлює потребу  уточнення наукової термінології. Без з'ясування термінів, які використовувалися  поліцеїстами, пояснити суть поліцейського  права складно. Центральними поняттями  поліцейського права є “благочинство” та “благоустрій”. Перше з них багатозначне і протягом тривалого часу змінювалося. Його розуміли і широко, й вузько, а межі, які відділяють його від інших дефініцій, рухомі та не були ніколи остаточно встановлені. Зокрема, під терміном “благочинство” розуміли і безпеку взагалі, й громадський порядок, громадську безпеку, і державну безпеку, й загальний правопорядок у державі.

   XVIII ст. філософія  права обгрунтувала принцип, згідно  з яким повноваження монарха  діяти на власний розсуд обмежуються ідеєю загального добра, а примус передбачає охорону громадського порядку та спокою. Звідси випливає відмінність між “поліцією безпеки” та “поліцією добробуту”, що набуло згодом важливого значення. Сфери “добробуту”, де заходи примусу не досягають мети, поступово виходять за межі компетенції поліції. Водночас поняття та функції поліції набули надто вузького змісту. Тож функції поліції звелися виключно до безпеки, тобто охорони громадського порядку та спокою.

   Отже, на межі XVIII-XIX ст. поліцейське право переважно оперує такими поняттями, як поліція безпеки та поліція добробуту. Поліція безпеки охороняє громадський порядок у державі, життя та безпеку громадян. Діяльність поліції добробуту полягає в складній системі адміністративних заходів, спрямованих на розвиток державних та приватних господарств, а також фізичного та духовного стану населення. Предметом поліцейського права охоплювалися питання, які повинні бути предметом державного, пізніше — конституційного права, а також фінансового права та політичної економії. Але все внутрішнє управління державою, за винятком військової справи та частково фінансового управління, зводилося до поліції безпеки та поліції добробуту [5, 68].

   З розпадом  “поліцейської” держави поліція  починає втрачати своє всеохопне значення. Щоправда, поділ поліції на поліцію безпеки та поліцію добробуту залишився. Нові філософські та політичні теорії намагалися поставити поліцію добробуту у вужчі рамки, зводячи діяльність поліції до охорони зовнішньої та внутрішньої безпеки. Не випадково наприкінці XIX — на початку XX ст. поширилося ставлення до поліції як організованої сили примусу в усіх галузях управління, де застосовується адміністративний примус: поліція моралі, поліція освіти, санітарна поліція тощо.

   Перехід до адміністративного права.

   Докорінні зміни  в економічному розвитку в  другій половині XIX ст. розширили  діяльність держави. Перехід європейських  країн від аграрного до індустріального  розвитку, швидкий розвиток населених  пунктів, концентрація населення  в містах зумовили глибокі соціальні та економічні реформи, а відтак нові завдання публічного управління, розвитку законодавства, правозастосування.

   Перетворення  “поліцейської” держави на буржуазну  правову державу завдяки ідеям  Великої французької революції зумовило новий погляд на управління: воно повинно базуватися на законі та здійснюватися на основі чіткого визначення прав і обов'язків громадян щодо держави та її органів.

   Адміністративне  право в його класичному розумінні  виникло тоді, коли Французька революція 1789 р. протиставила всемогутності держави права людини та громадянина, тобто коли революційні перетворення замінили “підданого” на “громадянина”. Адміністративне право — це право, яке регулює діяльність державного владного органу щодо кожного громадянина, причому в такий спосіб, який пов'язує однаковою мірою як громадянина, так і владний орган [9, 38].

   Становлення такого  розуміння адміністративного права  в різних країнах припало на  різні історичні періоди. У  Франції це було пов'язано з  революцією 1789 р. і виникненням відповідного законодавства. Для країн з абсолютистськими монархіями це були перші десятиліття XIX століття. Характерною рисою цього періоду було обмеження сваволі адміністрації шляхом запровадження норм права, які гарантували можливість звернення громадян із законними вимогами до державних органів.

Страницы:123456следующая →
Описание работы
Як об’єкт дослідження в курсовій роботі визначені основні етапи історичного розвитку адміністративного права.
Мета роботи полягає в тому, щоб на основі історичного та правового аналізу наявних документів дослідити становлення українського адміністративного права .
Методологічною основою курсової роботи є конкретно-історичний метод, який застосовується, починаючи з вивчення становлення і розвитку адміністративного право до повного його формування як науки у незалежній Україні. Аналіз історичних джерел здійснюється на основі принципів єдності логічного та історичного дослідження явищ у конкретних історичних умовах.
Содержание
ВСТУП………………………………………………………………………..……4
РОЗДІЛ 1. ОСНОВНІ ЄТАПИ ІСТОРИЧНОГО РОЗВИТКУ АДМІНІСТРАТИВНОГО ПРАВА………………………..……………….…….6
1.1. Виникнення засад адміністративного права: від поліцейського
до адміністративного права .…………………………………….….6
1.2. Формування науки адміністративного правав європейських
країнах ……………………………………………………………….10
1.3. Ознаки рецепції римського публічного права у становленні
сучасного адміністративного права……………………………...….16
РОЗДІЛ 2. СТАНОВЛЕННЯ І РОЗВИТОК УКРАЇНСЬКОГО АДМІНІСТРАТИВНОГО ПРАВА…………………………………………..….20
2.1. Правове регулювання управління на теренах України в період середньовіччя і Нового часу ………….………………………..…..20
2.2. Зародження і становлення наукових засад поліцейського та адміністративного права ……………………………………………24
2.3 Українська адміністративно-правова наука і практика на початку
XX ст…………..………………………………………………………31
2.4 Українська наука адміністративного права радянського періоду...34
2.5 Формування адміністративно-правової науки у незалежній
Україні…….………………………………………………………….38
ВИСНОВКИ………………………………………………………………………42
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ……….……………………..……45