Інтелектуальна власність в Україні

     Відповідно  до новітніх тенденцій розвитку відносин інтелектуальної власності законодавство  України дає змогу формувати  статутний фонд підприємств за рахунок  майнових прав інтелектуальної власності.

     Відповідно  до ст. 4 Національного стандарту  № 1, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 10 вересня 2003 р. № 1440, оцінка майна та майнових прав проводиться з дотримання таких  принципів:—

     корисності (майно має цінність лише за умов його здатності задовольняти потреби  потенційних власників або користувачів);—

     попиту  і пропозиції (врахування співвідношення попиту та пропозиції);—

     заміщення (врахування поведінки покупців на ринку, які не сплачуватимуть за придбання  майна суми більшої за мінімальну ціну майна такої самої корисності);—

     очікування (вартість об'єкта оцінки визначається розміром економічних вигід, які  очікуються від володіння, користування та розпорядження ним);—

     внеску, граничної продуктивності (врахування впливу на вартість об'єкта оцінки факторів виробництва, пропорційної їхньому  внеску в загальний дохід);—

     найбільш  ефективного використання (врахування залежності ринкової вартості об'єкта оцінки від його найефективнішого використання).

     Згідно  із законодавством України право  власності на будь-який об'єкт інтелектуальної  власності документується договорами між замовником і виконавцем; патентами  на винаходи, корисні моделі, промислові зразки, сорти рослин; свідоцтвами  на знаки для товарів і послуг, на твори науки, літератури і мистецтва, у тому числі на програмний продукт  та інформаційну базу даних, науково-технічну інформацію; ліцензійними договорами на часткову або повну передачу прав на об'єкти інтелектуальної власності; часткою статутного фонду у вигляді  об'єктів права інтелектуальної  власності певної юридичної особи; статтею "Нематеріальні активи" балансу юридичної особи тощо.

     Закон України "Про авторське право  і суміжні права" (1993) охороняє особисті немайнові та майнові права  авторів та їх правонаступників, пов'язані  зі створенням та використанням творів науки, літератури, мистецтва, а також  права виконавців, виробників фонограм і відеограм та організацій мовлення. Об'єктами авторського та суміжних прав згідно з цим законом є: твори  у галузі науки, літератури та мистецтва; виконання літературних, драматичних, музичних, музично-драматичних, хореографічних, фольклорних та інших творів; фонограми, відеограми; передачі (програми) організацій  мовлення.

     Закон України "Про авторське право  і суміжні права" відповідає вимогам  Угоди TRIPS щодо поширення ретроактивного захисту авторського права; запровадження  ретроактивного захисту суміжних прав; скасування застережень щодо суспільного  надбання, зроблених Україною під  час її приєднання до Бернської конвенції; надання національного режиму захисту  іноземним виробникам фонограм шляхом внесення змін до документів про приєднання України до Женевської конвенції; запровадження  більшої прозорості на основі вимоги опублікування інформації про порушення  авторського права, а також про  винесення відповідних судових  рішень; вдосконалення механізму  захисту прав інтелектуальної власності.

     У 2004 р. Верховна Рада України ініціювала створення Фундації українських  винаходів, завданням якої є фінансування за рахунок коштів державного бюджету  впровадження винаходів виходячи з  реальних потреб ринку, отримання максимального  позитивного ефекту та уникнення  розпорошення державних коштів. Фундація покликана стати важливою складовою  інноваційної інфраструктури країни, здатною забезпечити стимулювання винахідництва в Україні.

     Відносини щодо права власності на знаки  для товарів і послуг в Україні  регулюються Законом України "Про  охорону прав на знаки для товарів  і послуг" (1993), Паризькою конвенцією з охорони промислової власності (чинна в Україні з 1991 p.), Мадридською  угодою про міжнародну реєстрацію знаків (чинна в Україні з 1991 p.), Протоколом щодо Мадридської угоди про міжнародну реєстрацію знаків (чинна в Україні  з 2000 p.). Інформація щодо зареєстрованих знаків зберігається у Державному реєстрі  знаків для товарів і послуг. Станом на 2002 р. в Україні було зареєстровано 22 334 знаки для товарів і послуг, зокрема 21 056 — чинних на території  України.21

     З метою посилення боротьби з піратством у 2003 р. в Україні був прийнятий  Закон "Про внесення змін до Закону України "Про розповсюдження примірників  аудіовізуальних творів та фонограм", нормами якого було введено маркування контрольною маркою у вигляді  голографічного захисного елемента примірників комп'ютерних програм, баз даних, відеограм. Законом також  запроваджено маркування таких носіїв авторського і суміжних прав, як вінілові диски та кіноплівка з метою  запобігання незаконному їх використанню в розважальній та кіно індустрії".

     Водночас  процес формування інституту інтелектуальної  власності в Україні пов'язаний з низкою проблем, що позначається на розвитку науково-технологічного потенціалу та стримує становлення нової  інноваційної моделі вітчизняної економіки.

     Проблеми  регулювання відносин, що виникають  між суб'єктами інноваційної діяльності при створенні об'єктів інтелектуальної  власності: специфікації прав власності  на результати науково-дослідних та дослідно-конструкторських робіт, що фінансуються за рахунок державного бюджету або  через державні заклади; забезпечення патентної чистоти продуктів  інноваційної діяльності; колективного управління авторським та суміжними  правами тощо.

     Проблеми  придбання й оплати майнових прав на використання об'єктів інтелектуальної  власності, комерційного використання інтелектуальної власності як нематеріальних активів: нерозвиненості інститутів, що забезпечують комерціалізацію об'єктів  інтелектуальної власності; передачі на комерційних засадах прав на об'єкти інтелектуальної власності; розвитку франчайзингу, трансферу технологій за кордон, налагодження системи інноваційного  аудиту; формування життєздатного та ефективного інноваційного ринку, венчурного капіталу, сучасних форм кооперації інноваційного бізнесу (технополісів, технопарків); удосконалення механізму  оцінки і передачі прав на об'єкти інтелектуальної  власності тощо.

     Проблеми  забезпечення надійної та ефективної охорони та захисту прав інтелектуальної  власності, економіко-правового стимулювання розвитку індустрії інформаційних  технологій, в тому числі відсутності  узгодженої цілісної системи охорони  та захисту прав інтелектуальної  власності, дієвих механізмів захисту  від піратства.

     Загальновизнано, що створення інтелектуального продукту та набуття прав на об'єкти інтелектуальної  власності потребують відносно довгострокового  інвестування. Водночас національний капітал все ще орієнтований на короткострокові  схеми самозростання. Суттєвими  для України є також проблеми виробництва контрафактної продукції, удосконалення механізмів функціонування ринку інтелектуальної власності, методики вартісної оцінки прав на її об'єкти тощо.

     Однією  з актуальних проблем формування цивілізованого ринку прав на об'єкти інтелектуальної власності в  Україні в проблема піратства  та поширення контрафактної продукції.

     Вітчизняні  оператори ринку вважають, що вартість реалізованої комп'ютерної техніки  в Україні за рік становить  близько 400 млн дол.; програмне забезпечення становить 30— 35 % від вартості цієї техніки. Таким чином, у країні щороку і реалізується програмного забезпечення на суму близько 120—140 млн дол. Легальний  ринок (ввезення з дозволу правовласників та реалізація відповідно до чинного  законодавства), за різними оцінками, становить 25—35 млн. дол. Ринок нелегального програмного забезпечення оцінюється приблизно в 100 млн. дол. щороку. Втрати бюджету від недо-одержання податків, тільки за ПДВ, становлять 20 млн. дол. на рік, а недоодержані бюджетом митні  збори — майже 2 млн гри на рік.

     У 2001 р. Україна була занесена до списку першочергових зарубіжних країн, які не здійснюють належного захисту прав інтелектуальної власності. У лютому 2002 р. Міжнародний альянс захисту інтелектуальної власності відніс Україну до одних із найнебезпечніших країн-піратів.

     Водночас, на думку багатьох вітчизняних дослідників, санкції, які застосовуються у зв'язку з цим до України, не мають під  собою достатніх підстав, оскільки Україна не входить до першої десятку  країн з найвищими абсолютними  обсягами виробництва піратської фонографічної  продукції. Втрати світового виробництва  програмного забезпечення внаслідок  українського піратства у 2000 р. становили 0,25 %.

     У 2002 р. Україна виконала всі вимоги українсько-американської програми спільних дій щодо боротьби з піратством у сфері оптичних носіїв інформації. Успіхи, досягнуті Україною у вирішенні  цієї проблеми, були відзначені впливовою  міжна-родною організацією IFPI, у звіті  якої за 2002 р. зазначалося, що "Україна  вже не є головним виробником нелегальних  оптичних дисків у Східній Європі. Активізація діяльності щодо правового  захисту Інтелектуальної власності  на ринках вже дає певні результати. Зростання рівня легального продажу  свідчить про те, що ситуація поліпшується".

     З метою реалізації законодавчих норм щодо попереджен-ня, виявлення, припинення та розслідування правопорушень  у сфері інтелектуальної власності  в Україні функціонують спе-ціальні  підрозділи у Міністерстві внутрішніх справ України, Службі безпеки України, Державній митній службі України, діяльність яких спрямована на недопущення виробництва  та розповсюдження на території України  контрафактної про-дукції.

     У травні 2003 р. в Україні було затверджено "Програму скоординованих дій правоохоронних та контролюючих ор-ганів по боротьбі з незаконним виробництвом, розповсю-дженням  і реалізацією аудіо- і відеопродукції, компакт-дисків та Інших об'єктів  інтелектуальної власності", основними  на-прямами якої є вдосконалення  правових норм і стандартів та запровадження  організаційних заходів, спрямованих  на ле-галізацію виробництва та розповсюдження продукції, на яку поширюються права  інтелектуальної власності.

     Найважливішими  напрямами розв'язання зазначених проблем є такі:

     1. Подальша трансформація вітчизняного  законодавства у сфері інтелектуальної  власності з урахуванням кращого  світового досвіду, його гармонізація  з міжнародними нормами та  стандартами.

     2. Удосконалення національної системи  охорони та захисту прав інтелектуальної  власності з урахуванням міжнародно-визнаних  норм і принципів упровадження  дієвого механізму реалізації  цих норм та запобігання несанкціонованому  використанню об'єктів інтелектуальної  власності.

     3. Створення необхідних передумов  для функціонування цивілізованого  ринку об'єктів права інтелектуальної  власності, впровадження ефективного  механізму комерціалізації

     інтелектуальної власності та новітніх форм її використання (франчайзингу, передачі під заставу, опціонних угод, лізингових і рейтингових  договорів), нормативного забезпечення оцінки вартості нематеріальних активів.

     4. Стимулювання створення та швидкого  введення до господарського обігу  нових об'єктів права інтелектуальної  власності, комерціалізація запатентованих  науково-технічних досягнень; державна  підтримка винахідництва, новаторства  та творчої інтелектуальної праці.

     5. Інформаційне забезпечення діяльності  у сфері інтелектуальної власності,  розвиток патентно-інформаційної  бази, комплектування фондів національної  патентної документації в регіонах, підключення до глобальної інформаційної мережі WIPOnet згідно з довгостроковою програмою ВОІВ, створення національної системи підготовки та перепідготовки фахівців у сфері інтелектуальної власності.

     6. Активізація процесів створення  недержавних організацій з питань  охорони прав інтелектуальної  власності, сприяння громадським  ініціативам правовласників, зацікавлених  у охороні та захисті своїх  прав, формування у населення  правової культури, поваги до  прав на об'єкти інтелектуальної  власності.

     У багатьох європейських країнах ефективно  діють гро-мадські науково-дослідні організації, які мають державну підтримку (наприклад, Fraunhof-ergesellshaft в  Німеччині, INSERM у Франції, ENEA в Італії та ін.).

     Основними функціями цих організацій є  сприяння розвит-ку високоризикових  наукових досліджень та комплексної  до-слідницької інфраструктури. Забезпечуючи узгодження інте-ресів основних суб'єктів  відносин інтелектуальної власності, ці організації виступають важливими  складовими сучасної системи відносин у сфері інтелектуальної власності.