Государственное управление и его соотношение с исполнительной властью

 

 

 

ВІДКРИТИЙ МІЖНАРОДНИЙ  УНІВЕРСИТЕТ РОЗВИТКУ ЛЮДИНИ «УКРАЇНА»

                                             КОЛЕДЖ «ОСВІТА»

 

 

 

СИДОРЕНКО

Петро Олександрович

група ПЗ 23 К

                                                                                підпис

 

 

 

ДЕРЖАВНЕ УПРАВЛІННЯ ТА ЙОГО СПІВВІДНОШЕННЯ З ВИКОНАВЧОЮ  ВЛАДОЮ

 

АДМІНІСТРАТИВНЕ ПРАВО УКРАЇНИ

 

КУРСОВА РОБОТА

 

 

 

Керівник

викладач

Лапушанська О.В.

 

                                                       КИЇВ 2012

ЗМІСТ

 

ВСТУП……………………………………………………………..3

 

РОЗДІЛ1.ТЕОРЕТИКО-ПРАВОВІ ОСНОВИ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ

1.1 Державне управління : поняття, ознаки, принципи функціонування…………………………………………………….6

 

1.2 Законодавче регулювання та особливості державного управління в Україні………………………………………………11

 

           РОЗДІЛ 2. 1 ХАРАКТЕРИСТИКА ВИКОНАВЧОЇ ВЛАДИ

 

2.1 Нормативно-правові засади функціонування  виконавчої влади в Україні…………………………………………………….17

 

           2.2 Співвідношення державного управління і виконавчої

влади………………………………………………………………..22

 

ВИСНОВКИ……………………………………………………….39

 

СПИСОК  ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ………………………44

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

Актуальність курсової роботи. У зв'язку з необхідністю реформування адміністративного права надзвичайно загострилась проблема визначення предмета регулювання цієї галузі системи українського права. Розв'язання даної проблеми традиційно пов'язується з теоретичною оцінкою обсягу поняття «державне управління», що за умов дії принципу поділу державної влади корелюється з поняттям «виконавча влада».

Нерозробленість на теоретичному рівні деяких питань діяльності державного управління та виконавчої влади в України, особливо через призму забезпечення прав і свобод людини, неузгодженість нормативних актів, наявність спірних визначень у зазначеній сфері обумовлюють актуальність теми курсової роботи.

Розробкою теорії державного управління та виконавчої влади в Україні, займались провідні вчені юристи. Вагомий внесок у розробку даної проблеми внесли В.Б. Авер’янов О.М. Бандурка, Т.О. Коломоєць,  В. К.Колпаков та ін.

Завдяки доробку  цих вчених були розроблені теоретико-методологічні принципи, методи та процедури забезпечення діяльності державного управління та виконавчої влади в Україні. Разом з тим, як в теорії так і практиці державотворення залишаються неврегульованими та потребують додаткового дослідження деякі положення цієї проблематики.

Мета  і завдання. Мета курсової роботи полягає в тому, щоб на основі комплексного аналізу теоретико-методологічних засад, нормативних основ

розкрити поняття державного управління, його основних ознак та принципів, а також з’ясування співвідношення державного управління з державною виконавчою владою.

   Відповідно до поставленої мети курсової роботи в ній необхідно вирішити наступні питання:

• розкрити поняття«управління», «державне управління», ознаки  державного управління;

-усвідомити  сутність понять «влада», «виконавча  влада» ;

• розкрити питання співвідношення державного управління і виконавчої влади в Україні;

Об’єктом  курсової роботи є суспільні відношення, які формуються під час здійснення державного управління та виконавчої влади.

Предметом дослідження є державне управління , виконавча влада в Україні та їх співвідношення.

Методи  дослідження. У вирішенні зазначених завдань використовувались загальнотеоретичні і спеціально-наукові методи пізнання.

Основним серед сукупності методів, що використовувався при написанні роботи був формально-догматичний (спеціально-юридичний), за допомогою якого визначено поняття та сутність державного управління, виконавчої влади та особливості її діяльності. Системно-структурний метод дозволив всі державно-правові явища розглянути як елементи системи.

Крім того, у  процесі роботи використовувались методи наукового пізнання. Методи класифікації, групування та системний були використанні для визначення форм державного управління та виконавчої влади.

Курсова робота є дослідженням присвяченим державному управлінні, виконавчій владі в Україніі їх співвідношенні. У ній обґрунтовано ряд наукових положень і висновків, нових у теоретичному плані:

- удосконалено поняття державногого управлінн, як невід’ємної складової політичної влади, що це здійснюється державними органами з метою забезпечення прав і свобод людини та громадянина;

- дістало подальшого розвитку розуміння сутності державної влади, в аспекті того, що в сучасній демократичній державі в якій будується громадянське суспільство метою державного примусу може бути тільки необхідність забезпечення прав і свобод людини і громадянина;

- удосконалені особливості функціонування державної влади, як діалектична єдність і незалежність законодавчої, судової та виконавчої гілки влад;

- дістали подальшого розвитку, шляхи удосконалення діяльності державної влади в Україні в аспекті, щодо реального забезпечення органами державної влади прав і свобод людини і громадянина.

 

Структура курсової роботи. Курсова робота складається зі вступу, двох розділів, трьох підрозділів , висновків та списку використаних джерел. Повний обсяг курсової роботи становить 46 сторінок. Список використаних джерел становить 30 найменувань та займає 3 сторінки.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ1. ТЕОРЕТИКО-ПРАВОВІ ОСНОВИ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ

1.1 Державне  управління : поняття, ознаки, принципи функціонування

Термін "управління" має багато значень. У загальному розумінні це будь-який цілеспрямований, організуючий вплив на різноманітні процеси, що здійснюються в природі, техніці, суспільстві тощо. Характерно, що термін "управління" в перекладі на англійську мову - administration. Адмініструвати, тобто керувати, управляти, яскраво показує нам зв'язок адміністративного права з управлінням

Управління – це цілеспрямована сукупність дій, які забезпечують узгодженість та координацію спільних робіт з метою досягнення суспільно- важливих цілей та вирішення завдань.

Іншими словами, управління у соціальних системах виявляється  у свідомо-вольових зв'язках людей. Усі основні управлінські категорії (суб'єкт, об'єкт, управлінський вплив, зворотні зв'язки) не є абстрактними. Вони матеріалізовані у конкретних діях людей, колективів, у взаємовідносинах між ними.

Управлінська  система — це єдине ціле, що існує  і розвивається внаслідок взаємодії його компонентів.

Учені пропонують й інші визначення цього поняття. Наприклад, під управлінською системою розуміють сукупність компонентів, які у процесі взаємодії утворюють  єдине ціле; сукупність компонентів, взаємодія яких породжує нові якості, не притаманні її складовим (живий організм, будівля, годинник, комп'ютер, навчальна група тощо); сукупність взаємопов'язаних і взаємодіючих елементів, які становлять єдине ціле і розвиваються відповідно до заданої мети, що є загальною для всіх цих елементів; певну цілісність (єдність), що існує внаслідок внутрішньої взаємодії і зв'язків між елементами, які її утворюють.

Адміністративне право - це управлінське право. Отже, управління тісно пов'язане з адміністративним правом. Основними ознаками управління є управлінська система, суб'єкт і об'єкт управління, керуючий вплив суб'єкта на об'єкт і зворотний зв'язок. Управлінська система - це єдність управлінських елементів, що взаємодіють як єдине ціле, породжуючи нові якості, не притаманні окремим її компонентам. Суб'єктом управління називають сторону управлінського процесу, що являє собою джерело керуючого впливу.

 Об'єкт управління - сторона управлінського процесу,  що функціонує під керуючим  впливом суб'єкта, набуває певних  нових якостей та змінюється. Керуючий вплив визначають як комплекс заходів, прийомів, форм, методів і організуючих команд, спрямованих на об'єкт управління, за допомогою яких реально змінюється об'єкт управління. Зворотний зв'язок можна охарактеризувати як певну інформацію для суб'єкта управління стосовно змін, що відбулися в об'єкті управління завдяки керуючому впливу.

Управлінській процес як багатоманітне явище здійснюється в природі, техніці та суспільстві. Звідси виділяють три різновиди управління, а саме:

- біологічне, що реалізується в процесі управління в рослинному і тваринному світі живими організмами;

- технократичне,  що характеризує управління різноманітними  машинами, механізмами, технічними  засобами за допомогою математичних  формул і символів;

- соціальне, тобто управління окремими людьми та їхніми об'єднаннями, що складають суспільство.

 Соціальне  управління характеризується:

1) тим, що  проявляється через спільну діяльність  людей; 

2) його головне  призначення – упорядкування  й урегулювання спільної діяльності шляхом забезпечення узгоджених індивідуальних дій учасників такої діяльності, через вплив на їх поведінку;

3) є регулятором  управлінських відносин;

4) є владним; 

5) має особливий  механізм реалізації – організаційно  оформлені групилюдей.

Отже, соціальне управління може бути охарактеризоване, як управління суспільством. Суспільством вважають найвищий тип соціальної самоорганізації людей. Воно може існувати тільки тоді, коли функціонуватиме як складна цілісна система, а це означає, що без управлінського впливу функціонування суспільства неможливе.

Одним із видів соціального управління є державне управління. У широкому значенні слова під ним розуміють діяльність усіх видів органів держави: законодавчих, судових, контрольно-наглядових, виконавчо-розпорядчих з організації суспільного життя. Кожна з названих гілок єдиної державної влади, зберігаючи загальні ознаки соціального й державного управління, має свої специфічні керівні структури, форми та методи, прийоми, способи й засоби керівного впливу на об'єкт управління. Звідси можна виділити такі види державного управління:

- законодавче  (законотворче);

- виконавчо-розпорядче (власне управлінське);

- судове (правосудне);

- контрольно-наглядове.

Державне управління, у широкому змісті слова, - діяльність органів та установ усіх гілок влади (законодавчої, виконавчої і судової) з створення і здійснення регулюючих, організуючих і координуючих впливів на всі сфери суспільства з метою задоволення його потреб, які змінюються. [20]

Державне управління, у вузькому змісті слова, - діяльність особливого роду, зміст якої полягає у виконанні правових актів шляхом різних форм організуючого впливу на суспільні явища та процеси. [4]. Тобто державне управління - здійснення виконавчої влади.

В кожному із зазначених видів державного управління існує внутрішня та зовнішня сторони. Внутрішня сторона характеризується управлінською діяльністю всередині системи, а зовнішня - спрямована на структурні елементи громадянського суспільства. У вузькому значенні державне управління розглядається як діяльність тільки виконавчо-розпорядчих органів держави: Кабінету Міністрів, міністерств, державних комітетів, інших органів виконавчої влади зі спеціальним статусом, місцевих державних адміністрацій.

Державному  управлінню властиві такі риси:

- діяльність із реалізації завдань і функцій держави;

- воно здійснюється спеціально створеними для цього державними органами й посадовими особами;

- останні діють за дорученням держави, від її імені і мають державно-владні повноваження;

- форми та методи роботи управлінських органів регламентуються правом.

Таким чином, державне управління (у вузькому розумінні) - це підзаконна виконавча й розпорядна діяльність органів державної виконавчої влади, спрямована на практичне виконання  законів у процесі повсякденного  й безпосереднього керівництва господарським, соціально-культурним та адміністративно-політичним будівництвом. Звідси державне управління (у вузькому розумінні) співвідноситься з виконавчо-розпорядчою владою та її органами через призму загального й особливого, у якому проявляються загальні риси правотворчої і правореалізаційної діяльності держави та виконавчо-розпорядчої діяльності однієї з гілок єдиної державної влади.

Державне управління здійснюють на підставі принципів:

- соціально-політичні: демократизм; участь населення в управлінській діяльності; рівноправність осіб; рівність усіх перед законом; законність; гласність; врахування громадської думки; об’єктивність;

- організаційні принципи побудови апарату державного управління: галузевий, функціональний, територіальний;

- організаційні принципи функціонування апарату державного управління: нормативність діяльності; єдиноначальність; колегіальність; поділ управлінської праці; відповідальність за свої рішення; оперативна самостійність.