Адміністративно-розпорядницькі методи муніципального управління

1. Адміністративно-розпорядницькі методи муніципального управління.

 

 

Зміст 
Вступ

Категорія «метод» практично  невичерпна, оскільки будь-яка людська  діяльність потребує певних способів, прийомів та засобів її реалізації. Особливої ваги проблема методів  набуває в сфері державного управління, адже від правильного вибору й ефективного застосування методів значною мірою залежить досягнення організаційно-політичних та економічних цілей Вчення про методи управління є одним з найбільш важливих складових частин науки про управління, тому питання про методи управління було і залишається одним із центральних.

Існують різні підходи до визначення поняття метод. Методи управління – це засоби впливу на колективи людей і особистості для досягнення мети організації.

Предметом дослідження даної роботи є сутність і види методів муніципального управління, а особливо адміністративно-розпорядницького методу, особливості їх вибору та застосування в конкретних управлінських ситуаціях. Адміністративно-розпорядницькі методи полягають у впливі суб'єкта управління на керований об'єкт за посередництвом владно-розпорядчих вказівок і організаційно-структурних упорядкувань.

Методи є  важливою складовою процесу муніципального управління. Наявність прогресивних методів та їх вміле використання є передумовою ефективності муніципального управління.

 

1. Поняття методу муніципального управління

 

Метод, у широкому філософському  значенні, визначається як спосіб, засіб  досягнення цілі, визначеної мети.

Метод муніципального управління це спосіб практичної реалізації управлінських функцій шляхом організаційно-розпорядчого впливу суб'єкта управління на поведінку і суспільну діяльність керованого об'єкта з метою досягнення поставлених управлінських цілей. Головна мета такого впливу – активізація діяльності працівників для досягнення цілей організації шляхом різнобічної мотивації їх інтересів і потреб.

Для методів муніципального управління характерні такі особливості:

1. вони реалізуються в процесі муніципального управління;
2. вони виражають керівний (упорядковуючий) вплив суб'єктів управління на об'єкти управління; становлять зміст цього впливу і завжди мають своїм адресатом конкретний об'єкт (індивідуальний чи колективний);
3. в методах державного управління завжди виражаються повноваження владного характеру органів виконавчої влади;
4. вони використовуються суб’єктами управління як засіб реалізації закріпленої за ними компетенції;
5. методи мають свою форму, зовнішнє вираження [99, с. 183-184].

Методи є  важливою складовою процесу муніципального управління. Наявність прогресивних методів та їх вміле використання є передумовою ефективності муніципального управління.

Особлива роль методів управління полягає у  тому, щоб створити умови для чіткої організації процесу муніципального управління, використання сучасної техніки і прогресивних технологій для організації управлінського процесу, забезпечити його максимальну ефективність.

Методи управління безперервно розвиваються і вдосконалюються  відповідно до соціально-економічного розвитку держави та управлінської  практики.

Існує великий арсенал методів управління, які застосовуються, по-перше, залежно від конкретної політичної, соціально-економічної ситуації, по-друге, - від існуючої в даний період моделі взаємозв'язків між суб'єктами і об'єктами державного управління; по-третє, від мотивів і характеру впливу суб'єкта на об'єкт управління (матеріальна, владна, соціально-психологічна мотивація тощо).

 

 

2. Класифікація методів управління

 

У науці є  різні погляди щодо видів і  конкретних методів муніципального управління, так само як і в світовій практиці ще й досі відсутня єдина загальноприйнятна класифікація методів управління.

Одним із можливих варіантів класифікації методів муніципального управління є наступний:

1. за функціональним змістом методи управління розглядають з позицій відображення вимог законів управління, специфіки державно- управлінських відносин, принципів управління, об'єктивних закономірностей, у розкритті яких реалізується метод. За цим підходом можна визначити такі групи методів: адміністративно-розпорядницькі, економічні, правові, соціально-психологічні;
2. за організаційними формами методи управління реалізуються у різних видах: тип впливу (акт, норма), спосіб здійснення впливу (одноособовий, колективний, колегіальний), часова характеристика впливу (разові та періодичні, тактичні та стратегічні, довготермінові та короткотермінові), особливості впливу (виправляти результати або запобігати їм, активно втручатися чи вичікувати);
3. за характером управлінського впливу методи бувають прямої і непрямої дії. До першої групи належать методи правового регулювання, публічного адміністрування, що передбачають досягнення конкретного результату. Непрямий вплив передбачає створення сукупності умов для досягнення кінцевих результатів.

При класифікації методів  управління велика увага приділяється їх правовим аспектам - усі методи повинні відповідати чинному законодавству. Ефективність застосування методів державного управління в основному залежить від рівня кваліфікації керівних кадрів.

 

3. Адміністративно-розпорядницькі методи муніципального управління

 

Адміністративно-розпорядницькі методи полягають у впливі суб'єкта управління на керований об'єкт за посередництвом владно-розпорядчих вказівок і організаційно-структурних упорядкувань.

Адміністративно-розпорядницькі методи управління є методами прямої дії, оскільки мають директивний, обов'язковий характер. Вони ґрунтуються на таких управлінських відносинах, як дисципліна, відповідальність, влада, примус.

Адміністративно-розпорядницькі методи включають комплекс організаційних впливів на різних рівнях управління і в різних формах їхнього виявлення. Це сукупність прийомів, впливів, заснованих на використанні об'єктивних організаційних відносин між людьми та загальноорганізаційних принципів управління.

Характерними  особливостями адміністративно-розпорядницьких методів муніципального управління є такі:

1. прямий вплив на керований об'єкт шляхом установлення його повноважень (прав і обов'язків);
2. односторонній вибір суб'єктом управління найближчої та кінцевої мети, завдань управлінського процесу, порядку, термінів його виконання об'єктом, ресурсного забезпечення, умов виконання завдань на кожному конкретному етапі;
3. юридична обов'язковість актів управління (указів, постанов, рішень, розпоряджень, наказів і резолюцій), невиконання яких розглядається як порушення обов'язків і тягне за собою юридичну відповідальність.

 

 

4. Класифікація адміністративно-розпорядницьких методів муніципального управління

 

В основі класифікації адміністративно-розпорядницьких методів муніципального управління лежить їх групування за окремими критеріями. За їх роллю в процесі управління, виділяють три основні групи адміністративно-розпорядницьких методів управління: регламентаційні, розпорядчі, нормативні.

Суттю регламентаційних методів є встановлення складу елементів  системи і стійких організаційних зв'язків між ними шляхом закріплення  певної компетенції, повноважень, функцій, прав, обов'язків і відповідальності, встановлення взаємозв'язків. Вони здійснюються за допомогою статутів, положень, посадових інструкцій та інших регламентів.

Розпорядчі  методи відображають поточне використання встановлених організаційних зв'язків, їх часткове коригування в разі зміни  умов роботи. В основі розпорядчого впливу лежать повноваження органів виконавчої влади - закріплені в установленому порядку їх права та обов'язки.

Нормативні методи доповнюють по суті регламентаційні та розпорядчі. Вони призначені для підтримки стабільності організаційних зв'язків за допомогою  дисциплінарних вимог і систем відповідальності.

Усі три групи адміністративних методів застосовуються як окремо, так і спільно, доповнюючи одна одну. Вони є взаємозамінними, що й зумовлює можливість їх використання в різноманітних  органах виконавчої влади.

Регламентаційні методи

Серед адміністративно-розпорядницьких методів муніципального управління основну роль відіграють регламентаційні або організаційно-стабілізуючі методи. Вони спрямовані на встановлення, підтримку та поліпшення організаційних структур, розподіл і закріплення функцій (обов'язків), завдань, прав і відповідальності суб'єктів та об'єктів управління.

Регламентаційні методи складаються з чотирьох основних видів: загальноорганізаційного, функціонального, структурного, посадового.

Загальноорганізаційне регламентування включає закони, статути і положення загальноорганізаційного характеру, які встановлюють організаційну структуру і порядок функціонування системи управління в цілому.

Функціональне регламентування  охоплює положення, які визначають і встановлюють правовий статус різних ланок системи державного управління, їх цілі, завдання, функції, повноваження, відповідальність тощо (наприклад, положення про структурні підрозділи різних органів виконавчої влади).

Структурне регламентування  включає визначення і закріплення структури, організаційних форми управління, взаємодію і взаємозв'язок органів державного управління та їх внутрішніх структур.

Посадове регламентування  здійснюється розробкою штатного розкладу та посадових інструкцій, що встановлюють перелік посад, функціональні обов'язки і основні вимоги щодо кандидатів на їх заміщення.

Отже, формами вираження  регламентаційного впливу є визначення статусу, компетенції, повноважень, структури, штатної чисельності, посадового складу, напрямів діяльності, розподіл прав, відповідальності, завдань, функцій тощо. Інструментами впливу є правила, норми, положення, професійно-кваліфікаційні характеристики. Документальне оформлення регламентаційний вплив отримує у вигляді статутів, положень, регламентів, штатного розпису, посадової інструкції, правил тощо.

Розпорядчі  методи

Розпорядчі методи управління включають поточну організаційну  роботу щодо вирішення конкретних ситуацій, пов'язаних із розпорядчою діяльністю.

Основою розпорядчого впливу є порядок управління, розроблений і закріплений у регламентаційних актах. Саме на підтримання і поліпшення цього порядку спрямований розпорядчий вплив. Він виходить від керівника, має обов'язковий характер і не підлягає обговоренню чи зміні. Акти розпорядчого впливу надходять за посередництвом прямого зв'язку - від вищих ланок управління до нижчих, від керівника до підлеглих.

Для розпорядчого впливу характерним аспектом є нерегулярність його виникнення, оскільки будь-які  відхилення встановленого порядку  в управлінні можуть виникнути раптово, що унеможливлює їх передбачення чи прогнозування.

Розпорядчий вплив має  активний та пасивний характер. Засобами здійснення активного розпорядчого впливу є накази, постанови, розпорядження, рішення, директиви, резолюції, вказівки тощо. Він може бути за формою усним чи документально оформленим. Кожна з цих форм має свої переваги: усна - більш оперативна, документальна - формалізована і сприяє кращому обліку і контролю виконання розпоряджень, їх поєднання становить важливу складову діяльності керівника.

До пасивного впливу можна віднести інструктування, інформування, рекомендацію, ревізію, контроль, моніторинг тощо. Засобом здійснення цього впливу є відповідне їх документальне оформлення: інструкція, правила, керівництво, акт, рекомендація, методика, пам'ятка тощо.

Розпорядчий вплив за терміном дії може мати довготривалий (стратегічний), середньотривалий (тактичний) і короткотерміновий (оперативний) характер.

В органах виконавчої влади використовуються такі інструменти  оперативно-розпорядчого впливу: засідання, оперативні та селекторні наради, колегії. Особливістю розпорядчого впливу є те, що він, на відміну від організаційного, вимагає частішої перевірки виконання та контролю.

Нормативні  методи

Муніципальне управління немислиме без обов'язкового дотримання всіма суб'єктами і об'єктами управління чинного законодавства, правил, регламентів, порядку, договірних відносин і службових обов'язків. Метод нормування полягає у встановленні певних нормативів. Під нормативним впливом слід розуміти певні обмеження, нормування, класифікацію, стандартизацію, уніфікацію, еталонування тощо. Формою вираження нормативного впливу є встановлення меж обмежень та відхилень. Відповідно, стандарт, норма, ліміт, класифікатор, довідник є документальним вираженням нормативних методів управління.