Адміністративно-правове регулювання в галузі фінансів

Автор: Пользователь скрыл имя, 21 Апреля 2013 в 18:56, реферат

Описание работы

Мета курсової роботи полягає в тому, щоб на основі аналізу адміністративно-првового регулювання в галузі фінансів визначити сутність, принципи, методи, узагальнити практику їх застосування, а також виробити пропозиції та рекомендації щодо вдосконалення адміністративно-правового регулювання у цій сфері.
Завдачі:
– окреслити коло суспільних відносин в галузі фінансів, що становлять об’єкт адміністративно-правового регулювання;
– визначити коло субєктів в галузі фінансів та охарактеризувати їх;
– сформулювати принципи адміністративно-правового регулювання в галузі фінансів і визначити їх особливості;

Содержание

ВСТУП……………………………………………………………………………..4
РОЗДІЛ 1. ФІНАНСИ І ФІНАНСОВА ДІЯЛЬНІСТЬ ЯК ОБ’ЄКТ АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ…………………...…7
РОЗДІЛ 2. МЕХАНІЗМ АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ В ГАЛУЗІ ФІНАНСІВ……….……………………………..17
2.1. Принципи, цілі адміністративно-правового регулювання…….…………18
2.2. Суб’єкти адміністративно-правового регулювання……...……………….21
2.3. Методи адміністративно-правового регулювання в галузі фінансів….....32
РОЗДІЛ 3. ПРОБЛЕМИ РЕГУЛЮВАННЯ В ГАЛУЗІ ФІНАНСІВ………….37
ВИСНОВКИ…………………………………………………………….………..45
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ……………………………….………48

Работа содержит 1 файл

курсач - копия.doc

— 267.00 Кб (Скачать)

4) її здійснюють через  діяльність як представницьких,  так і виконавчих органів влади.

Об'єктом фінансової діяльності є відносини, що регулюють рух  державних грошових фондів на всіх стадіях їхнього обороту (формування, розподіл, використання). Суб'єктний склад  фінансових відносин традиційно визначений: держава — суб'єкт і влада; територіальні громади; юридичні та фізичні особи.

 

Використання фінансів та фінансову діяльність здійснюють усі органи державної влади й  місцевого самоврядування. Залежно  від повноважень та правового  статусу визначається обсяг їх участі у фінансовій діяльності [21].

[12]

Зміст фінансової діяльності за стадіями руху фінансів:

1) на стадії формування  централізованих і децентралізованих  фондів створюють бюджетні фонди  (державний і місцеві бюджети), децентралізовані фонди;

2) стадія розподілу  коштів поділяється на три рівні здійснення фінансової діяльності:

• на рівні формування грошових фондів, що відбувається, наприклад, під час надходження коштів у  бюджети (податок з доходів фізичних осіб, наприклад, поділяють під час  сплати на частини, що надходять до місцевих бюджетів різних видів);

• власне розподіл охоплює  рух коштів, уже закріплених за окремими бюджетами, на фінансування державних  завдань і функцій;

• перерозподіл, який здійснюють через механізми непрямих податків, мита, трансфертів;

3) на стадії використання державних коштів фінансову діяльність розподіляють за різними напрямами (галузями, регіонами тощо);

4) завершальна стадія  — контроль за рухом грошових  фондів. З одного боку, його здійснюють  на кожній стадії руху коштів, а з іншого, контроль є підсумковим етапом руху грошових ресурсів, що поєднує підсумково-звітні дії [21].

Фінанси безпосередньо  пов’язані з функціонуванням  суспільних економічних  відносин  у  процесі  акумуляції,  перерозподілу  та  використання централізованих  та децентралізованих грошових фондів.  Суспільство під час еволюційного розвитку від товарообміну прийшло до  ринкових  відносин,  за  яких  грошові  кошти  є  загальним  еквівалентом,  а держава  в  своїй  діяльності щодо  управління  економічними  та  соціальними процесами стала вести облік доходів та видатків у грошовій формі, утворюючи різні грошові фонди. Фінанси — це не тільки грошові кошти. Це, насамперед,  відносини  між  людьми щодо  утворення,  перерозподілу  та  використання  грошових  фондів.  Безумовно,  фінанси  та фінансові відносини — це грошові відносини, проте, не всі відносини щодо коштів є фінансовими. Так, грошові відносини,  що  виникають під час укладання договору  купівлі–продажу, поставки чи сплати адміністративних штрафів не є фінансовими та взагалі  регулюються  іншими  галузями  права (цивільним,  адміністративним та ін.). Своєю чергою, фінанси поділяються на публічні та приватні [20].

       Державні  фінанси — це система грошових  відносин, що виникає разом   із  державою  та  нерозривно  пов’язана  з  її  існуванням  і функціонуванням. За своїм матеріальним змістом державні фінанси є фондами грошових коштів. Необхідно усвідомлювати, що не діяльність держави сама по собі, а об’єктивні потреби суспільного розвитку зумовлюють наявність фінансів.

Предметом дослідження є фінанси держави, тобто економічні відносини з мобілізації, розподілу й витрачання централізованих і децентралізованих фондів коштів держави та органів місцевої влади і місцевого самоврядування для забезпечення розширеного відтворення та соціально-культурних потреб. У процесі руху фінансів держави відбуваються розподіл та перерозподіл сукупного суспільного продукту та контроль за задоволенням суспільних потреб.

Відмінності між державними і приватними фінансами були сформульовані  у праці французького вченого П.М. Годме:

1) державні фінанси:

• визначаються рішеннями  держави і діями публічної  влади;

• держава може у примусовому  порядку забезпечити власні доходи;

• пов'язані з грошовою системою держави як засіб досягнення загального інтересу;

2) приватні фінанси:

• залежать від законів  ринкової економіки;

• приватні особи не можуть у примусовому порядку забезпечити  власні доходи;

• грошова система  не залежить від волі приватного власника;

• орієнтовані на отримання  прибутку [17].

        Централізовані фінанси відображають відносини, пов’язані  з мобілізацією, розподілом і використанням грошових фондів, що надходять у розпорядження  держави  як  суб’єкта  публічної  влади.  За  рахунок  цих  фондів фінансуються видатки держави на капітальне будівництво, утримується вся невиробнича сфера: освіта, охорона здоров’я, спорт, оборонний сектор, правоохоронні органи та інше.

        Децентралізовані фінанси утворюються  в усіх галузях народного господарства. Суб’єкти  господарювання незалежно  від форми власності утворюють грошові фонди за рахунок власного прибутку.

        Фінанси, становлячи цілісну, однорідну систему, припускають певну видову диференціацію, яка випливає  із кола відносин фінансово-правового регулювання. Сукупність різних ланок фінансових відносин (фінансових інститутів),  урегульованих  фінансово-правовими  нормами,  за  допомогою яких держава утворює, розподіляє і використовує централізовані та децентралізовані фонди коштів, становить фінансову систему держави [20].

Відповідно до ст. 92 Конституції України виключно законами України встановлюють: Державний бюджет України та бюджетну систему України; систему оподаткування, податки й збори; основи утворення й функціонування фінансового, грошового, кредитного та інвестиційного ринків; статус національної валюти, а також іноземних валют на території України; порядок утворення й погашення державного внутрішнього та зовнішнього боргу; порядок випуску й обігу державних цінних паперів, їх види та типи. Бюджетним кодексом України врегульовано різні групи фінансових відносин, які виникають у процесі складання, розгляду, затвердження, виконання бюджетів і звітування про їх виконання, а також контролю за виконанням Державного бюджету України й місцевих бюджетів; кредитування, державних боргових зобов'язань, позичок, інвестицій тощо [7].

        Фінансова система України містить такі елементи.

1. Бюджетну систему,  яка складається з державного  та місцевих бюджетів. Зміст, структура  бюджетів,  їх співвідношення  залежать від адміністративно-територіального устрою держави. Бюджети акумулюють саме публічні фінанси. Норми Бюджетного кодексу України, який був прийнятий у 2010 році, містять заборону формування позабюджетних фондів.

2.  Кредитну  систему,  яка  складається  з  державного  та  банківського кредитування. При цьому необхідно мати на увазі те, що державне кредитування є, безумовно, сферою публічного регулювання, а банківський кредит умовно належить до фінансової системи, так як фінансово-правовий аспект торкається тільки відносин, що регулюють обіг державних коштів, тоді  як інша сфера цих відносин, в яких учасниками є банки, юридичні та фізичні особи, належить до кола регулювання цивільно-правових норм.

3. Обов’язкове державне  страхування, пов’язане з розподілом  і перерозподілом  частини   сукупного  національного продукту  та  спрямуванням грошових коштів на виплату пенсій, соціальної допомоги та ін.

4. Фінанси підприємств,  що складають основу децентралізованих  фондів. Фінанси державних підприємств,  безумовно, є складовою фінансової  системи та мають публічний характер. Фінанси недержавних підприємств належать до цієї групи тільки з приводу реалізації  імперативних обов’язків щодо формування державних  грошових фондів (наприклад, кошти підприємств,  за рахунок яких сплачуються податки чи будь-які інші види обов’язкових платежів).  Тобто  фінанси  галузей  народного  господарства (підприємств  різних форм власності, установ чи організацій) — це система економічних відносин, спрямованих  на  утворення  децентралізованих  фондів  коштів,  кожен  з  яких пов’язаний з основним централізованим фондом держави — бюджетом [20].

 

РОЗДІЛ 2

МЕХАНІЗМ АДМІНІСТРАТИВНО-ПРОВОВОГО  РЕГУЛЮВАННЯ В ГАЛУЗІ ФІНАНСІВ

 

За Господарським кодексом фінансова діяльність суб'єктів  господарювання є самостійною ланкою національної фінансово-кредитної системи з індивідуальним кругообігом коштів, що забезпечує покриття витрат виробництва продукції, робіт та послуг і одержання прибутку.

До сфери фінансів належать такі грошові відносини, які, по-перше, є  відносинами між суспільством в  особі держави, з одного боку, і підприємствами і організаціями — з другого, а також грошові відносини підприємств і організацій між собою; по-друге, грошові відносини, які перебувають під контролем центрального (в Україні —Національного) банку

Фінансова діяльність суб'єктів господарювання включає грошове та інше фінансове посередництво, страхування, а також допоміжну діяльність у сфері фінансів. Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 1 Закону України від 12 липня 2001 року «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг»1, фінансова послуга — це операції з фінансовими активами, здійснювані в інтересах третіх осіб за власний рахунок або за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, — і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів [2]. Послуга буде фінансовою в разі якщо вона відповідає одночасно трьом умовам: у її межах здійснюються операції з фінансовими активами (тобто з коштами, цінними паперами, борговими зобов'язаннями та правами вимоги боргу, які не віднесені до цінних паперів); операція має здійснюватися в інтересах третіх осіб; метою її надання є отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів [22].

 

 

2.1. Принципи, цілі адміністративно-правового регулювання

 

    Реалізація  завдань, які постають перед  державою, пов’язана з необхідністю  використання відповідних елементів  фінансової системи. Тобто фінансова   діяльність  зумовлена  об’єктивною   необхідністю  збирання,  розподілу, перерозподілу та використання централізованих  і децентралізованих грошових фондів, що забезпечують практичне виконання функцій держави.

       Фінансова діяльність  — це:

• процес  збирання,  розподілу (перерозподілу)  та  використання  коштів, що забезпечують виконання завдань і функцій держави;

•  діяльність  уповноважених  державних  органів,  органів місцевого  самоврядування, пов’язана з прямим плановим збиранням і розподілом коштів.

 Українська держава, управляючи  фінансами та виступаючи у  фінансових відносинах як суб’єкт  влади  і як власник засобів виробництва, встановлює відповідний порядок мобілізації та використання грошових фондів. Від імені держави у цих відносинах виступають компетентні органи. Діяльність держави та її органів у галузі мобілізації, розподілу і витрачання централізованих і децентралізованих фондів коштів називають фінансовою діяльністю.

       Відносини, що  виникають у процесі фінансової  діяльності, є не тільки економічними. За допомогою правових норм  держава надає їм юридичного  характеру. Правове регулювання  фінансової діяльності є однією з форм державного управління економікою.

       Фінансова   діяльність  держави  та  органів   місцевого  самоврядування базується  на  відповідних принципах —   основоположних правилах  і   вимогах,  які  відображають  її  найсуттєвіші  особливості  та  цілеспрямованість,  а основний  зміст  їх  визначається  Конституцією України  та  нормами  права, що безпосередньо регламентують цю діяльність.

 

 До принципів фінансової  діяльності належать:

-  розподіл  функцій   між  представницькими  та  виконавчими  органами влади;

-  пріоритет представницьких  органів влади перед виконавчими  органами влади;

-  пріоритетність публічних  видатків щодо прибутків скарбниці;

-  фінансування безпеки  держави;

-  єдність фінансової діяльності та грошової системи держави;

-  міжгалузевий характер;

-  самостійність органів  місцевого самоврядування у встановлених  чинним законодавством межах;

-  соціальна спрямованість;

-  плановість;

-  гласність тощо.

       Фінансова  діяльність  держави та  органів місцевого самоврядування виступає  як  важлива та  необхідна складова  механізму соціального управління.  Це  відображається  в тому,  що  грошові кошти,  які акумулюються державою,  направляються в галузі  народного  господарства,  соціальну  та інші сфери з урахуванням пріоритетності заходів, що фінансуються на відповідному  етапі  розвитку  держави,  її  зовнішньої  та  внутрішньої політики.

       Саме  завдяки фінансовій діяльності  створюється матеріальна база, що є необхідною для функціонування органів державної влади та управління, правоохоронних органів, забезпечення оборони та безпеки держави [20].

Фінансово-правові відносини  є юридичною формою прояву й закріплення  фінансових відносин. Фінансові правовідносини в механізмі правового впливу на державні фінанси виконують три основні функції:

Информация о работе Адміністративно-правове регулювання в галузі фінансів